Арипразол таблетки по 10 мг, 60 шт.

ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосуваннялікарськогозасобу

Арипразол^®

(Ariprazol)

Склад:
діюча речовина:арипіпразол;

1 таблеткамістить арипіпразолу10 мг або 15 мг (у перерахуванні на 100 % суху речовину арипіпразол);

допоміжні речовини:гідроксипропілметилцелюлоза; натрію кроскармелоза;лактоза, моногідрат;целюлозамікрокристалічна;кислота лимонна, моногідрат;кремнію діоксид колоїднийбезводний;магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічнівластивості:

таблетки по 10 мг: таблетки білогоабо майжебілого кольору, з плоскоюповерхнею,круглої форми з фаскою, з рискою з однієї сторони;

таблетки по 15 мг: таблетки білогоабо майжебілого кольору, з плоскоюповерхнею, круглої форми з фаскою, з маркуванням «15» з однієї сторони.

Фармакотерапевтична група.Психолептичні засоби. Інші антипсихотичнізасоби. Код АТХ N05A X12.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Було припущено, що ефективність арипіпразолу пришизофреніїта біполярномурозладі типу I обумовлена його частковимагонізмомдо рецепторів дофаміну D2 і серотоніну5-HT1а, а також антагонізмомщодо рецепторівсеротоніну5-HT2a. Відомо, що арипіпразолна тваринних моделях виявлявантагоністичнівластивостідофамінергічноїгіперактивностіта агоністичнівластивостіна тваринних моделях дофамінергічноїгіпоактивності.Арипіпразолмає високу афінністьзв’язуванняin vitro з рецепторамидофамінуD2 і D3,рецепторами серотоніну 5-HT1а і 5-HT2а,а такожпомірну афінністьдо рецепторів дофаміну D4, серотоніну5-HT2c і 5-HT7,адренергічнихрецепторівальфа-1і рецепторівгістамінуH1. Арипіпразолтакож маєпомірну афінністьдо серотонінових рецепторів і не має помітної афінностідо мускаринових рецепторів. Взаємодіяз іншими рецепторами,крім зазначених вище підтипівдофамінових і серотонінових рецепторів, може пояснюватидеякі інші клінічніефекти арипіпразолу.

При призначенні арипіпразолу здоровим добровольцям один раз на добу протягом двох тижнів у дозі від 0,5 до 30 мг лікарський засіб дозозалежно знижував рівень зв’язування¹¹С-раклоприду, що є лігандом D₂/D₃-дофамінових рецепторів, із хвостатим ядром та скорлупою, що визначалося методом позитронно-емісійної томографії.

Клінічна ефективність та безпека:

Дорослі

Шизофренія

У трьох короткострокових (від 4 до 6 тижнів) плацебо-контрольованих дослідженнях за участі 1228 дорослих пацієнтів із шизофренією з позитивними та негативними симптомами на тлі прийому арипіпразолу відзначалося статистично значуще поліпшення психіатричних симптомів порівняно з плацебо.

Арипіпразол є ефективним у підтримці клінічного покращання під час продовження терапії у дорослих пацієнтів, які показали початкову відповідь на лікування. У контрольованому дослідженні, де лікарським засобом контролю виступав галоперидол, кількість пацієнтів, які відповіли на терапію та продовжували реагувати на неї на 52-му тижні, була подібною в обох групах (77 % у групі арипіпразолу та 73 % у групі галоперидолу). Загальний показник завершення дослідження був значно вищим у пацієнтів, які приймали арипіпразол (43 %), порівняно з пацієнтами, які приймали галоперидол (30 %). Фактичні бали за оціночними шкалами, включаючи PANSS (шкала оцінки позитивних та негативних синдромів) та оцінну шкалу депресії Монтгомері – Асберга, що використовувалися як вторинні кінцеві точки, продемонстрували значне поліпшення, порівняно з галоперидолом.

У 26-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні у пацієнтів з хронічною шизофренією, що стабілізувалася, арипіпразол значно ефективніше знижував частоту рецидивів: 34 %  у групі арипіпразолу і 57 % у групі плацебо.

Збільшення маси тіла

У клінічних дослідженнях не було виявлено клінічно значимого збільшення маси тіла, викликаного прийомом арипіпразолу. У 26-тижневому контрольованому (лікарський засіб контролю – оланзапін) подвійному сліпому багатонаціональному дослідженні шизофренії, яке включало 314 пацієнтів і використовувало збільшення маси тіла як первинну кінцеву точку, значно менше пацієнтів набрали не менше 7 % від вихідної маси тіла (тобто не менше 5,6 кг при середній вихідній масі тіла 80,5 кг) при прийомі арипіпразолу (N = 18 або 13 % від пацієнтів, які піддаються оцінці) порівняно з оланзапіном (N = 45 або 33 % від пацієнтів, які піддаються оцінці).

Ліпідні показники

В об’єднаному аналізі ліпідних показників, отриманих у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях дорослих пацієнтів, не було виявлено клінічно значущої зміни в концентрації загального холестерину, тригліцеридів, ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ) та ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), індукованого арипіпразолом.

Пролактин

Рівні пролактину визначали в ході всіх досліджень усіх доз арипіпразолу (n = 28242). Частота виникнення гіперпролактинемії або підвищеного рівня пролактину в сироватці крові у пацієнтів, які отримували арипіпразол (0,3 %), була подібною до частоти, що спостерігалася в групі плацебо (0,2 %). У пацієнтів, які отримували арипіпразол, середній час до початку розвитку таких змін становив 42 дні, а їхня середня тривалість – 34 дні.

Частота гіпопролактинемії або зниженого рівня пролактину у сироватці крові у пацієнтів, які отримували арипіпразол, становила 0,4 %, а у пацієнтів групи плацебо – 0,02 %. У пацієнтів, які отримували арипіпразол, середній час до початку розвитку таких змін становив 30 днів, а їхня середня тривалість – 194 дні.

Маніакальні епізоди при біполярному розладі І типу

У двох 3-тижневих плацебо-контрольованих дослідженнях монотерапії з корекцією дози за участі пацієнтів з маніакальними або змішаними епізодами біполярного розладу I типу було продемонстровано більш високу ефективність арипіпразолу порівняно з плацебо. Ефективність визначалася зниженням вираженості маніакальних симптомів за 3 тижні лікування. У дані дослідження включали пацієнтів з наявністю та відсутністю психотичних симптомів, а також за наявності та відсутності швидкоциклічного перебігу.

В одному 3-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні монотерапії з фіксованою дозою за участі пацієнтів з маніакальними або змішаними епізодами біполярного розладу І типу арипіпразол не продемонстрував більшої ефективності порівняно з плацебо.

У двох 12-тижневих дослідженнях монотерапії (одне дослідження було плацебо-контрольованим, а інше – з активним контролем) за участі пацієнтів з маніакальними або змішаними епізодами біполярного розладу I типу за наявності або відсутності психотичних симптомів, арипіпразол продемонстрував більш високу ефективність порівняно на третьому тижні, та збереження ефекту, що можна порівняти з літієм або галоперидолом, на 12 тижні. Кількість пацієнтів з манією, у яких арипіпразол викликав ремісію симптомів, можна порівняти з кількістю пацієнтів, які отримували літій або галоперидол на 12 тижні.

У 6-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні за участі пацієнтів з маніакальними або змішаними епізодами біполярного розладу І типу за наявності або відсутності психотичних симптомів, 2-тижнева монотерапія літієм або вальпроатом у терапевтичних дозах була частково неефективною. Однак введення арипіпразолу як додаткової терапії призвело до ефективного зниження маніакальних симптомів порівняно з монотерапією літієм або вальпроатом.

У 26-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні з 74-тижневим продовженням брали участь пацієнти з маніакальним розладом, які до рандомізації досягли ремісії в результаті прийому арипіпразолу під час фази стабілізації. У цьому дослідженні арипіпразол був ефективніший за плацебо щодо частоти запобігання рецидивам біполярного розладу (в основному манії), але не відрізнявся від плацебо щодо запобігання рецидивам депресії.

У 52-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні пацієнтів з маніакальними або змішаними епізодами при біполярному розладі типу I, які перебували в стані тривалої ремісії (загальна кількість балів за шкалою Янга (Y-MRS) та шкалою Монтгомері – Асберга (MADRS) ≤ арипіпразолу (10 мг/добу та 30 мг/добу) до літію або вальпроату протягом 12 тижнів дало кращі результати, порівняно з додаванням арипіпразолу до плацебо, із запобіганням ризику рецидиву біполярних епізодів на 46 % (відносний ризик ОР – ОР) та зі зниженням ризику рецидиву маніакальних епізодів на 65 % (ОР – 0,35). Однак ця комбінація не перевершувала ефект плацебо щодо запобігання рецидиву депресії. Додавання арипіпразолу перевищувало плацебо за вторинною точкою дослідження – кількістю балів за шкалою оцінки загального клінічного враження для тяжкості захворювання при біполярному розладі (CGI-BP).

У ході цього відкритого дослідження пацієнти були розділені на групи, які отримували монотерапію літієм або вальпроатом, з метою виявлення пацієнтів, які частково не реагують на терапію. Пацієнтів стабілізували протягом як мінімум 12 тижнів, додаючи арипіпразол до тих самих стабілізаторів настрою. Стабілізовані пацієнти були рандомізовані для продовження терапії тими самими стабілізаторами настрою з додаванням арипіпразолу або плацебо подвійним сліпим методом. У рандомізованій фазі брали участь 4 підгрупи: арипіпразол + літій; арипіпразол + вальпроат; плацебо + літій; плацебо + вальпроат.

Частота рецидивів будь-якої зміни настрою визначалася за методом Каплана – Майєра і становила 16 % у групі аріпіпразол + літій та 18 % у групі арипіпразол + вальпроат порівняно із 45 % у групі плацебо + літій та 19 % у групі плацебо + вальпроат.

Діти

Шизофренія у підлітків

У 6-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні за участю 302 пацієнтів-підлітків із шизофренією (віком від 13 до 17 років), які мали позитивні або негативні симптоми, арипіпразол був асоційований зі статистично значущим покращенням психотичних симптомів порівняно з плацебо. У субаналізі пацієнтів-підлітків віком від 15 до 17 років, які становили 74 % від загальної зареєстрованої популяції, спостерігалося збереження ефекту протягом 26-тижневого відкритого продовженого дослідження.

У 60–89-тижневому рандомізованому подвійно сліпому плацебо-контрольованому дослідженні у підлітків (n = 146; вік від 13 до 17 років) із шизофренією спостерігалася статистично значуща різниця у частоті рецидивів психотичних симптомів між групами арипіпразолу (19,39 %) і плацебо (37,50 %). Точкова оцінка відношення ризиків (ВР) становила 0,461 (95 % довірчий інтервал (ДІ) від 0,242 до 0,879) у повній популяції. В аналізі підгрупи точкова оцінка частоти серцевих скорочень (ЧСС) становила 0,495 для суб’єктів віком від 13 до 14 років порівняно з 0,454 для суб’єктів віком від 15 до 17 років. Однак оцінка ЧСС для молодшої (віком від 13 до 14 років) групи була неточною, що відображало меншу кількість випробовуваних у цій групі (арипіпразол: n = 29; плацебо: n = 12), а ДІ для цієї групи (0,151–1,628) не дозволяв зробити висновки про наявність ефекту лікування. На відміну від цього, 95 % ДІ для ЧСС у старшій підгрупі (арипіпразол: n = 69; плацебо: n = 36) становив 0,242–0,879, тому можна було зробити висновок про ефект лікування у пацієнтів старшого віку.

Маніакальні епізоди при біполярному розладі типу I у дітей

Арипіпразол вивчали у 30-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні за участю 296 дітей (віком від 10 до 17 років), які відповідали критеріям DSM-IV (діагностичний та статистичний посібник із психічних розладів) для біполярного розладу типу I з маніакальними або змішаними епізодами з психотичними ознаками або без них і мали оцінку YMRS ≥ 20 на початковому рівні. Серед пацієнтів, включених до первинного аналізу ефективності, 139 пацієнтів мали поточний супутній діагноз синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ).

Арипіпразол перевершував плацебо за загальним показником Y-MRS порівняно з вихідним рівнем на 4-му тижні та на 12-му тижні. У ретроспективному аналізі покращення, порівняно з плацебо, було більш вираженим у пацієнтів із супутньою патологією СДУГ, порівняно з групою без СДУГ, де не було відмінностей від плацебо. Профілактика рецидивів не встановлена.

Найчастішими побічними реакціями, які виникли при лікуванні, серед пацієнтів, які отримували 30 мг, були екстрапірамідні розлади (28,3 %), сонливість (27,3 %), головний біль (23,2 %) та нудота (14,1 %). Середнє збільшення маси тіла за 30-тижневий інтервал лікування становило 2,9 кг порівняно з 0,98 кг у пацієнтів, які отримували плацебо.

Дратівливість, пов’язана з аутистичним розладом у дітей (див. розділ «Спосіб застосування та дози»)

Дію арипіпразолу вивчали у пацієнтів віком від 6 до 17 років у двох 8-тижневих плацебо-контрольованих дослідженнях [одна гнучка доза (2–15 мг/добу) та одна фіксована доза (5 мг/добу, 10 мг/добу або 15 мг/добу)] і в одному відкритому 52-тижневому дослідженні. У цих дослідженнях дозування розпочинали з 2 мг/добу, збільшували до 5 мг/добу через тиждень і збільшували на 5 мг/добу щотижневими кроками до цільової дози. Понад 75 % пацієнтів були віком до 13 років. Арипіпразол продемонстрував статистично кращу ефективність, порівняно з плацебо, за підшкалою подразливості контрольного списку аберантної поведінки. Однак клінічна значимість цього висновку не встановлена. Профіль безпеки включав збільшення маси тіла та зміни рівнів пролактину. Тривалість дослідження безпеки була обмежена 52 тижнями. У об’ємних дослідженнях частоти низького рівня пролактину в сироватці крові у жінок (< 3 нг/мл) і чоловіків (< 2 нг/мл), які отримували арипіпразол, становили 27/46 (58,7 %) і 258/298 (86,6 %) відповідно. У плацебо-контрольованих дослідженнях середнє збільшення маси тіла становило 0,4 кг у групі плацебо та 1,6 кг у групі прийому арипіпразолу.

Арипіпразол також досліджувався у плацебо-контрольованому довгостроковому дослідженні. Після 13–26-тижневої стабілізації на арипіпразолі (від 2 до 15 мг/добу) пацієнти зі стабільною відповіддю продовжували застосовувати арипіпразол або переводилися на плацебо на наступні 16 тижнів. Частота рецидивів Каплана – Майєра на 16 тижні становила 35 % при застосуванні арипіпразолу і 52 % у групі плацебо; коефіцієнт ризику рецидиву протягом 16 тижнів (арипіпразол/плацебо) становив 0,57 (статистично незначуща різниця). Середнє збільшення маси тіла протягом фази стабілізації (до 26 тижнів) на арипіпразолі становило 3,2 кг, а подальше середнє збільшення на 2,2 кг у групі арипіпразолу, порівняно з 0,6 кг у групі плацебо, спостерігалося на другій фазі (16 тижнів) дослідження. Екстрапірамідні симптоми в основному спостерігалися під час фази стабілізації у 17 % пацієнтів, при цьому тремор становив 6,5 %.

Тики, пов’язані з розладом Туретта, у дітей (див. розділ «Спосіб застосування та дози»

Ефективність арипіпразолу вивчали у дітей з розладом Туретта (арипіпразол: n = 99; плацебо: n = 44) у рандомізованому подвійно сліпому плацебо-контрольованому 8-тижневому дослідженні із застосуванням фіксованої дози на основі маси тіла у діапазоні доз від 5 до 20 мг/добу з початковою дозою 2 мг. Пацієнти були віком від 7 до 17 років і мали середню оцінку 30 балів за Єльською глобальною шкалою тяжкості тиків (TTS-YGTSS) на початковому етапі. При застосуванні арипіпразолу спостерігали покращення показника TTS-YGTSS від вихідного рівня до 8 тижня на 13,35 у групі з низькими дозами (5 мг або 10 мг) і на 16,94 у групі з високими дозами (10 мг або 20 мг) порівняно з покращенням на 7,09 у групі плацебо.

Ефективність арипіпразолу у дітей із синдромом Туретта (арипіпразол: n = 32; плацебо: n = 29) також оцінювали у гнучкому діапазоні доз від 2 до 20 мг/добу з початковою дозою 2 мг у 10-тижневому рандомізованому подвійно сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, проведеному в Південній Кореї. Пацієнти були віком від 6 до 18 років і мали середній бал 29 за TTS-YGTSS на початковому етапі. У групі арипіпразолу спостерігали покращення показника TTS-YGTSS на 14,97 від вихідного рівня до 10 тижня порівняно з покращенням на 9,62 у групі плацебо.

В обох цих короткострокових дослідженнях клінічна значущість результатів ефективності не була встановлена, враховуючи величину ефекту лікування порівняно з великим ефектом плацебо та неясними ефектами щодо психосоціального функціонування. Довгострокові дані щодо ефективності та безпеки арипіпразолу при цьому флуктуаційному розладі відсутні.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Арипіпразол добревсмоктується,причому його максимальнаконцентраціяу плазмікрові (C_max) досягаєтьсячерез 3–5 годин після застосування.Арипіпразол зазнає мінімальногопресистемного метаболізму.Абсолютна біодоступністьпрепарату при пероральномуприйомі становить87 %.Вживання їжіз високимвмістом жирів не впливає нафармакокінетикуарипіпразолу.

Розподіл

Арипіпразол широкорозподіляєтьсяу тканинахорганізму. Об’єм розподілу становить 4,9 л/кг, щовказує на великийекстраваскулярнийрозподіл.При введеннів терапевтичнихдозах арипіпразолі дегідроарипіпразолбільш ніжна 99 % зв’язуютьсяз білкамисироватки крові, переважноз альбуміном.

Біотрансформація
Арипіпразолзначною мірою метаболізуєтьсяу печінці,в основному шляхом дегідрогенізації,гідроксилювання та N-деалкілування.Відповідно до даних дослідженьin vitro ферменти CYP3A4 і CYP2D6відповідаютьза дегідрогенізацію і гідроксилювання арипіпразолу,а N-деалкілуваннякаталізуєтьсяCYP3A4. Арипіпразолє основною речовиноюлікарськогозасобу, що знаходитьсяв системномукровотоці.У рівноважномустані дегідроарипіпразол– його активнийметаболіт– складаєприблизно40 % площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час»(AUC) арипіпразолув плазмі крові.

Виведення

Середній період напіввиведенняарипіпразолустановитьприблизно75 годинв осіб з активним метаболізмомCYP2D6 і приблизно 146 годинв осіб зі слабким метаболізмомCYP2D6.

Загальний кліренсарипіпразолудорівнює0,7 мл/хв/кг,в основномувін представленийпечінковимкліренсом.Після одноразовогопероральноговведення¹⁴C-міченого арипіпразолу приблизно 27 % виводилосязі сечеюі приблизно 60 % – із калом.Менше 1 % арипіпразолув незміненомувигляді виводилося із сечею, приблизно18 % незміненого арипіпразолу – із калом.

Фармакокінетика в особливих групахпацієнтів

Діти

Фармакокінетика арипіпразолуі дегідроарипіпразолув пацієнтіввіком від 10до 17 роківбула аналогічною такій у дорослих після корегування з різницею умасі тіла.

Пацієнти літнього віку

Відмінності між фармакокінетикоюарипіпразолуу здоровихдобровольців літньоговіку і молодшихпацієнтіввідсутні. Також не спостерігається помітного впливу віку в популяційному фармакокінетичному аналізі у пацієнтів, які страждають на шизофренію.

Стать
Відмінностіміж фармакокінетикоюарипіпразолуу здоровихчоловіківі жіноквідсутні, а також немає помітного впливу статі в популяційному фармакокінетичному аналізі пацієнтів із шизофренією.

Куріння

Фармакокінетична оцінкапопуляції не виявилаклінічнозначущоговпливу куріння нафармакокінетикуарипіпразолу.

Раса

Фармакокінетична оцінкапопуляції не виявилаклінічнозначущого впливу етнічних відмінностей на фармакокінетику арипіпразолу.

Порушення функції нирок

Було виявлено, що фармакокінетичніхарактеристикиарипіпразолуі дегідроарипіпразолуоднакові як у пацієнтів із тяжкими захворюванняминирок, такі в молодих здоровихдобровольців.

Порушення функціїпечінки

У дослідженні одноразової дози у пацієнтів з різним ступенем цирозу печінки (класи А, В і С за шкалою Чайлда – П’ю) не виявлено значного впливу печінкової недостатності на фармакокінетику арипіпразолу і дегідроарипіпразолу, однак у дослідженні брали участь всього три пацієнти з цирозом печінки класу С, що недостатньо для висновків про метаболічну здатність.

Клінічні характеристики.
Показання.

Препарат Арипразол^®показанийдля лікуванняшизофреніїу дорослихі дітейвіком від 15 років.

Арипразол^®показаний такождля лікуванняпомірнихі тяжких маніакальнихепізодівпри біполярномурозладі I типу, а такождля запобіганняновим маніакальнимепізодаму дорослих, які раніше перенесли маніакальніепізодита які відповідали на лікування арипіпразолом.

Препарат Арипразол^®показаний для лікування тривалістю до 12 тижнів помірних та тяжких маніакальних епізодів біполярного розладу І типу у дітей віком від 13 років.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до арипіпразолу або до будь-якого іншого компонента препарату.

Взаємодія з іншими лікарськимизасобамита інші види взаємодій.

Внаслідок антагонізмудо α₁-адренергічних рецепторів арипіпразолможе посилюватиефект деякихантигіпертензивнихпрепаратів.

З огляду на основний вплив арипіпразолуна центральнунервову систему (ЦНС), сліддотримуватися обережностіпри призначенніарипіпразолуз алкоголем,іншими лікарськимизасобами, що впливаютьна ЦНС, у зв’язку з можливими перехреснимипобічнимиреакціями,такими як седативна дія (див. розділ «Особливості застосування»).

Слід з обережністюзастосовуватиарипіпразолразом з іншими лікарськимизасобами, що подовжують інтервал QT або порушують електролітнийбаланс.

Потенційний вплив іншихлікарськихзасобів на дію арипіпразолу

Інгібітор секреціїсоляної кислоти, антагоністH₂-гістаміновихрецепторівфамотидин,знижує швидкістьвсмоктуванняарипіпразолу,але цейефект не вважаєтьсяклінічнозначущим.

Арипіпразол метаболізуєтьсядекількома шляхами за участі ферментівCYP2D6 і CYP3A4,але не ферментівCYP1A. Такимчином, курцямкорегуватидозу не потрібно.

Хінідин та інші інгібітори CYP2D6

У клінічному дослідженні на здорових добровольцях потужний інгібітор ферменту CYP2D6 (хінідин) підвищував AUC арипіпразолу на 107 %, тоді як С_maxзалишалася незмінною. Значення AUC та С_maxдегідроарипіпразолу, активного метаболіту арипіпразолу, знижувалися на 32 % та 47 % відповідно. Дозуарипіпразолупотрібнознизити приблизнонаполовинуу разі його одночасногоприйому з хінідином. Інші потужніінгібіториCYP2D6, такіяк флуоксетині пароксетин, імовірно, чинятьаналогічний вплив, тому зниження дози в разі їх застосування має бути таким же.

Кетоконазол та інші інгібітори CYP3A4

У клінічному дослідженні на здорових добровольцях потужний інгібітор ферменту СYР3А4 (кетоконазол) підвищував AUC та С_maxарипіпразолу на 63 % та 37 % відповідно. Значення AUC та С_maxдегідроарипіпразолу збільшувалися на 77 % та 43 % відповідно. У осіб зі зниженим метаболізмом CYP2D6 одночасний прийом потужних інгібіторів CYP3A4 може призвести до появи більш високої концентрації арипіпразолу в плазмі крові порівняно з такою у пацієнтів з активним метаболізмом CYP2D6. У разі необхідностіодночасного застосування кетоконазолу або інших потужних інгібіторів CYP3A4 з арипіпразолом потенційна перевага повинна перевищувати можливий ризик для пацієнта. У разіодночасного застосуванняарипіпразолу та кетоконазолудозу арипіпразолупотрібнознизитиприблизнонаполовину. ІншіпотужніінгібіториCYP3A4, такіякітраконазол та інгібіторипротеазиВІЛ, теоретичноможуть матитакі жефекти, отже,потрібно аналогічно знижуватидози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Після припиненняприйомуінгібітораCYP2D6або CYP3A4дозуарипіпразолупотрібнопідвищити дорівня, що застосовувавсядо початку супутньоголікування.

Можливе незначнепідвищенняконцентраціїарипіпразолу у разіодночасного застосуванняслабкихінгібіторівCYP3A4 (дилтіазем)абоCYP2D6 (есциталопрам).

Карбамазепін та інші інгібітори CYP3A4

Після одночасного застосування карбамазепіну, потужного індуктора CYP3A4, з арипіпразолом пацієнтам, які страждають шизофренією або шизоафективним розладом, середні геометричні значення С_maxта AUC арипіпразолу, порівняно з монотерапією арипіпразолом (30 мг), знизилися на 68 % та 73 % відповідно. Подібним чином, при одночасному застосуванні карбамазепіну з дегідроарипіпразолом середні геометричні значення С_maxта AUC останнього зменшилися на 69 % та 71 % відповідно порівняно з монотерапією арипіпразолом. Дозуарипіпразолупотрібноподвоїтиу разі його одночасногоприйомуз карбамазепіном.Одночасне застосування арипіпразолу з іншимипотужнимиіндукторамиCYP3A4(рифампіцин, рифабутин, фенітоїн, фенобарбітал, примідон, ефавіренз, невірапінізвіробійзвичайний), щотеоретичномають аналогічнийвплив до зазначених вище потужних інгібіторів CYP3A4, потребуєвідповідногопідвищеннядози. Після припиненняприйомупотужнихіндукторівCYP3A4дозуарипіпразолуслідзнизити дорекомендованої.

Вальпроат та літій

У разіодночасногоприйомувальпроатуаболітіюзарипіпразоломне було зафіксованоклінічнозначущихзмінконцентраціїарипіпразолу, тому коригування дози не потрібне при застосуванні вальпроату або літію з арипіпразолом.

Серотоніновий синдром

У пацієнтів, які приймалиарипіпразол, спостерігалисявипадкисеротоніновогосиндрому, особливо у разіодночасного застосуванняз іншимисеротонінергічнимипрепаратами, до яких належатьселективні інгібіторизворотного захопленнясеротоніну (СІЗЗС)/селективніінгібіторизворотногозахопленнясеротоніну/норадреналіну (СІЗЗСН), абозпрепаратами, щопідвищуютьконцентраціюарипіпразолу (див. розділ «Особливості застосування»).

Потенційний впливарипіпразолунадію іншихлікарськихзасобів

У клінічних дослідженнях арипіпразол у дозі 10–30 мг/добу не впливав на метаболізм субстратів ферменту CYP2D6 (співвідношення декстрометорфан/3 метоксиморфінану), СYР2С9 (варфарин), CYP2C19 (омепразол) та СYР3А. Крім того, у дослідженняхin vitro не було виявлено здатності арипіпразолу та дегідроарипіпразолу впливати на метаболічні шляхи, опосередковані ферментом СYР1А2. Таким чином, малоймовірно, щоарипіпразол здатнийспричинюватиклінічноважливілікарськівзаємодії, опосередковані цимиферментами.

У разіодночасногоприйомуарипіпразолузвальпроатами, літіємаболамотриджиномне було зафіксованоклінічнозначущихзмінконцентраціївальпроату, літіюаболамотриджину.

Особливостізастосування.

Прилікуванніантипсихотичними засобамиполіпшенняклінічногостанупацієнта можезайнятивід декількохднів додекількох тижнів.У цей періодслідвестиретельний наглядзастаном пацієнтів.

Схильність до суїциду. Появасуїцидальноїповедінкипритаманна пацієнтам ізпсихотичнимизахворюваннями таафективними розладамитавдеякихвипадкахспостерігаласяневдовзіпісляпочатку або зміни застосуванняантипсихотичних засобів, включаючи лікуванняарипіпразолом. Лікуванняантипсихотичними засобами повинно супроводжуватисяретельнимнаглядом запацієнтами, які належатьдо групи підвищеногоризику.

Серцево-судинні розлади.Арипіпразолслід зобережністюзастосовуватипацієнтам, ванамнезі яких наявнісерцево-судиннізахворювання (інфаркт міокардаабоішемічнахворобасерця, серцеванедостатністьабо порушенняпровідності), цереброваскулярніпорушення,стани, що зумовлюютьсхильністьпацієнтів догіпотензії(зневоднення, гіповолемія, застосуванняантигіпертензивнихлікарськихзасобів)або гіпертензії, включаючипрогресуючуабозлоякіснугіпертензію.

Прилікуванніантипсихотичними засобамиспостерігалисявипадкивенозноїтромбоемболії(ВТЕ). Оскільки у пацієнтів, які приймаютьантипсихотичні засоби, частоспостерігаютьсянабутіфакториризикуВТЕ, томудо і підчас лікуванняарипіпразоломповиннобути виявлено всіможливі факториризикуВТЕівжито всіхпрофілактичнихзаходів.

Подовження інтервалу QT. У клінічних дослідженнях арипіпразолу частота випадків подовження інтервалу QT була порівняна з плацебо. Арипіпразолслід зобережністюзастосовуватипацієнтам, у сімейномуанамнезі яких євипадкиподовженняінтервалуQT (див. розділ «Побічні реакції»).

Пізнядискінезія. Під час клінічних досліджень тривалістю один рік або менше повідомлення про дискінезію при засосуванні арипіпразолу надходили нечасто. У разі появисимптомівпізньоїдискінезії упацієнта, який приймає арипіпразол, слідрозглянутидоцільність зниженнядозипрепаратуабо припинення лікування.Зазначенісимптомиможутьтимчасовозагостритисяабо навітьвиникнутипісляприпинення лікування.

Іншіекстрапіраміднісимптоми.Призастосуванніарипіпразолуу дітейспостерігалисяакатизіяіпаркінсонізм. У разіпоявиознакіншихекстрапіраміднихсимптомів слідрозглянутиможливістьзниження дози та вести ретельнийклінічниймоніторинг стану пацієнта.

Злоякіснийнейролептичнийсиндром (ЗНС).ЗНСявляє собоюкомплекссимптомів,пов’язанихіз застосуванням антипсихотичних засобів, який потенційно може мати летальний наслідок. У клінічних дослідженнях арипіпразолу ЗНС зустрічався рідко.

КлінічнимипроявамиЗНСєгіперпірексія(дужевисокатемпературатіла), м’язоваригідність, змінений психічнийстатусіознакирозладувегетативноїнервовоїсистеми(нерегулярнийпульсабоартеріальнийтиск, тахікардія, посиленепотовиділенняісерцевааритмія). Додатковіознаки можутьвключатипідвищеннярівнякреатинкінази, міоглобінурію(рабдоміоліз) і гострунирковунедостатність. Протеспостерігалисяокремівипадки підвищеннярівнякреатинкіназиі рабдоміолізу, не обов’язковопов’язані зіЗНС. У разіпоявиу пацієнтасимптомів ЗНСабонез’ясовноїдужевисокої температуритілабездодатковихклінічнихпроявівЗНСприйом усіхнейролептичнихлікарськихзасобів, у томучислі арипіпразолу, необхідноприпинити(див. розділ «Побічні реакції»).

Епілептичнінапади. Спостерігалися нечастівипадкиепілептичнихнападів прилікуванніарипіпразолом. Томуарипіпразолслід зобережністюзастосовуватипацієнтамз епілепсієюванамнезі абонаявністюстанів, пов’язаних зепілептичниминападами.

Пацієнтилітнього віку ізпсихозомнатлідеменції

Підвищенасмертність. У трьох плацебо-контрольованих дослідженнях (n = 938; середній вік: 82,4 року; діапазон: від 56 до 99 років) призастосуванніарипіпразолуу пацієнтів літнього віку із психозомнатліхворобиАльцгеймераризик летального наслідку підвищений порівняно з плацебо. Летальність пацієнтів, які отримували арипіпразол, становила 3,5 % порівняно з 1,7 % у групі плацебо. Хоча причинилетальних наслідків булирізними, більшість із них мала серцево-судинну(наприклад,серцеванедостатність, раптовасмерть) або інфекційну(наприклад,пневмонія) природу.

Побічніреакціїцереброваскулярногохарактеру. У тих же клінічних дослідженнях повідомлялося про розвиток цереброваскулярних побічних реакцій (наприклад, інсульт, транзиторна ішемічна атака), у тому числі з летальним наслідком (середній вік пацієнтів становив 84 роки, віковий діапазон 78–88 років). Загалом у цих дослідженнях цереброваскулярні побічні реакції розвинулися у 1,3 % пацієнтів, які приймали арипіпразол, порівняно з 0,6 % пацієнтів із групи плацебо. Ця різниця не була статистично значущою. Однак в одному з цих досліджень (дослідження з фіксованою дозою) у пацієнтів, які приймали арипіпразол, бувзафіксований вираженийвзаємозв’язокміждозамипрепаратуі появоюпобічнихреакційцереброваскулярноготипу.

Арипіпразол не показаний длялікуванняпсихозу на тлі деменції.

Гіперглікемія і цукровий діабет. Гіперглікемія,у деякихвипадках надзвичайнотяжка і пов'язана з кетоацидозомабо гіперосмолярною комою, у т. ч. з летальним наслідком, була зафіксованау пацієнтів, які приймали атипові нейролептики,у тому числі арипіпразол.Фактори ризику тяжких ускладнень включаютьожирінняі наявністьдіабету в сімейномуанамнезі. У клінічних дослідженнях арипіпразолу не спостерігалося суттєвих відмінностей щодо частоти побічних реакцій, пов’язаних з гіперглікемією (включаючи цукровий діабет), або щодо аномальних лабораторних показників глікемії порівняно з плацебо.

Відсутня точна порівняльна оцінкаризиків побічних реакцій,пов’язанихіз гіперглікемією,у пацієнтів, які застосовувалиарипіпразол та інші атиповінейролептики. Необхідно ретельно наглядати застаном пацієнтів, які приймають будь-які нейролептики,включаючиарипіпразол, фіксуючи симптоми гіперглікемії(полідипсія,поліурія,поліфагіяі слабкість),а станпацієнтів із цукровимдіабетомабо факторамиризику розвитку цукровогодіабету необхіднорегулярноконтролюватищодо підвищення рівня глюкози.

Гіперчутливість. Як і при застосуванні інших лікарськихзасобів, при застосуванніарипіпразолуможутьрозвиватися реакції гіперчутливості, які проявляються симптомами алергії.

Збільшення маси тіла. У пацієнтів із шизофренієюі біполярноюманією часто спостерігаєтьсязбільшення маси тілавнаслідок супутніх захворювань,застосуваннянейролептиків,які, яквідомо, спричинюєзбільшення маси тіла, а також негативно впливає на ведення здоровогоспособу життя, що може призвестидо серйозних ускладнень. При лікуванніарипіпразоломвипадки збільшення маси тілазазвичай спостерігалися у пацієнтів із серйозними факторамиризику, такими як діабет, порушення з боку щитовидноїзалози або аденомагіпофізав анамнезі.

У клінічних дослідженнях не було виявлено значущого збільшення маси тіла у дорослих, спричиненого застосуванням арипіпразолу.У клінічних дослідженнях у пацієнтів підліткового віку з біполярною манією застосування арипіпразолу протягом 4 тижнів супроводжувалося збільшенням маси тіла. Слід контролювати збільшення маси тіла у пацієнтів підліткового віку з біполярною манією. Якщо збільшення маси тіла стає клінічно значущим, слід розглянути доцільність зниження дози препарату (див. розділ «Побічні реакції»).

Дисфагія.Нейролептики,включаючиарипіпразол, можуть спричиняти порушеннямоторикистравоходута аспірацію вмісту шлунка.Арипіпразолта іншінейролептикислід з обережністюзастосовуватипацієнтаміз підвищенимризиком аспіраційноїпневмонії.

Ігровий розлад та інші порушення контролю імпульсів. У пацієнтів, яким було призначено арипіпразол,були зафіксованівипадки патологічної схильності до азартних ігор та нездатність контролювати цю схильність.Також повідомлялося про гіперсексуальність, непереборний потяг до покупок, переїдання або неконтрольований потяг до вживання їжі й інші розлади імпульсивної та компульсивної поведінки. Важливо, щоб пацієнти та особи, які за ними доглядають, повідомляли лікаря про розвиток нових або зазначених вище розладів під час лікування арипіпразолом. Симптоми порушення імпульсного контролю можуть бути пов’язані з основним розладом, однак іноді повідомлялося про зникнення патологічних схильностей при зменшенні дози препарату або при припиненні лікування. Розлади імпульсного контролю можуть завдати шкоди пацієнту та іншим людям, якщо вони не виявлені. У разі розвитку таких розладів під час прийому арипіпразолу необхідно розглянути питання про зменшення дози або припинення лікування.

Лактоза. ТаблеткиАрипразол^® містять лактозу. Якщо у Вас встановлено непереносимість деяких цукрів, проконсультуйтеся з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Пацієнти із супутнімзахворюваннямСДУГ (синдромдефіцитууваги і гіперактивності). Незважаючи на високучастоту супутніх захворювань біполярногорозладу типу I і СДУГ, єдуже обмежені дані з безпеки одночасного застосуванняарипіпразолуі стимуляторів,тому при одночасномупризначенні цих лікарськихзасобів необхідна надзвичайнаобережність.

Падіння.Арипіпразол може викликати сонливість, ортостатичну гіпотензію, рухову та сенсорну нестабільність, що може призвести до падіння. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів з підвищеним ризиком та починати лікування з більш низьких початкових доз (наприклад, для пацієнтів літнього віку або ослаблених пацієнтів).

Застосування у періодвагітностіабо годуваннягруддю.

Вагітність

Адекватні контрольованідослідженняарипіпразолуза участі вагітнихжінок не проводилися. Повідомлялосяпро вроджені аномалії, проте наявностіпричинно-наслідковогозв’язку зарипіпразоломвстановлено не було. Відомі дані досліджень на тваринах не дають змоги виключити можливістьембріофетотоксичності.Пацієнтамслід повідомлятилікаря про настання вагітності або намір завагітнітипід час лікування арипіпразолом. У зв’язку з недостатньою інформацієюпро безпеку застосуванняарипіпразолу людям та неоднозначністю результатів його досліджень на тваринах лікарський засіб у період вагітності можна призначати тільки тоді, коли очікувана користь для вагітної перевищує потенційний ризик для плода.

У новонароджених, матері яких приймали нейролептики(включаючиарипіпразол) протягом третьоготриместрувагітності, можливі побічніреакції, включаючиекстрапіраміднісимптомита/або синдромвідміни, що можуть бути різними за тяжкістю і тривалістю. Відомо про випадки збудження, підвищення або зниження м’язового тонусу, тремору,сонливості, розладів дихання або проблем із годуванням. Отже,необхідно ретельнонаглядати за станом таких новонароджених.

Період годування груддю

Арипіпразол/метаболіти виділяються у грудне молоко. При прийнятті рішення про припинення годування груддю або про відміну/призупинення прийому арипіпразолу слід оцінити користь грудного вигодовування для дитини і користь терапії для матері.

Фертильність

Відомо, що за даними досліджень репродуктивної токсичності арипіпразол не чинить негативного впливу на фертильність.

Здатністьвпливатинашвидкістьреакціїприкеруванніавтотранспортомабоіншимимеханізмами.

Арипіпразол, як і іншінейролептики, має помірний або незначний вплив на здатність керувати автотранспортом унаслідок побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору, таких як седативна дія, сонливість, непритомність, розмитість поля зору, диплопія (див. розділ «Побічні реакції»).

Спосіб застосування та дози.

Спосіб застосування:лікарський засіб Арипразол^®призначений для перорального застосування.

Дорослі

Шизофренія. Рекомендована початкова доза препаратуАрипразол^®становить10 або 15 мг/добу, а підтримуючадоза – 15мг/добу. Цю дозуприймають 1 раз на добу незалежно від вживання їжі.

Арипразол^®ефективний у діапазонідоз від10 до 30 мг/добу. Підвищенняефективностіпри прийомідоз, що перевищуютьдобову дозу 15 мг, продемонстрованоне було, хоча окремим пацієнтамможе бутикорисна підвищенадоза.

Максимальна добовадоза не повинна перевищувати30 мг.

Маніакальні епізоди при біполярномурозладі I типу. Рекомендована початкова доза препаратуАрипразол^®становить15 мг. Цю дозуприймають 1 раз на добу незалежно від вживання їжі. Препаратможна призначатияк монотерапіюабо у складі комбінованого лікування. Для окремихпацієнтівможе бутиефективним підвищення дози. Максимальнадобова доза не повиннаперевищувати30 мг.

Запобігання новим маніакальнимепізодам при біполярномурозладі I типу. Длязапобігання рецидивам маніакальнихепізодіву пацієнтів, які приймали арипіпразол як монотерапіюабо у складі комбінованого лікування, слід продовжуватиприйом препаратув тій самій дозі.Виходячи з клінічногостану пацієнта,можлива корекція добової дози, у тому числі її зниження.

Діти

Шизофренія у дітей віком від 15 років. Рекомендована доза лікарського засобу Арипразол^® становить 10 мг 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. Лікування слід розпочинати з дози 2 мг (використовуючи пероральний розчин арипіпразолу 1 мг/мл) протягом 2 днів, потім титрувати до 5 мг протягом 2 додаткових днів до досягнення рекомендованої добової дози 10 мг. Якщо потрібно, подальше підвищення дози слід здійснювати з кроком 5 мг, не перевищуючи максимальну добову дозу 30 мг (див. розділ «Фармакологічні властивості»).Лікарський засіб Арипразол^® ефективний у діапазоні доз від 10  до 30 мг/добу. Підвищення ефективності при дозах, вищих за добову дозу 10 мг, не було продемонстровано, хоча окремі пацієнти можуть отримати користь від більш високої дози.

Лікарський засіб Арипразол^® не рекомендується застосовувати пацієнтам із шизофренією віком до 15 років через недостатність даних щодо безпеки та ефективності (див. розділи «Фармакологічні властивості»та«Побічні реакції»).

Маніакальні епізоди при біполярному розладі I типу у дітейвіком від 13 років.Рекомендована доза лікарського засобу Арипразол^® становить 10 мг 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. Лікування слід розпочинати з дози 2 мг (використовуючи пероральний розчин арипіпразолу 1мг/мл) протягом 2 днів, потім титрувати до 5 мг протягом 2 додаткових днів до досягнення рекомендованої добової дози 10 мг. Тривалість лікування має бути мінімальною, необхідною для контролю симптомів, і не повинна перевищувати 12 тижнів. Підвищення ефективності при дозах, вищих за добову дозу 10 мг, не було продемонстровано, а при добовій дозі 30 мг суттєво підвищувалася частота значних побічних реакцій, зокрема екстрапірамідних симптомів, сонливості, втоми та збільшення маси тіла (див. розділ «Побічні реакції»). Тому дози вище 10 мг/добу слід застосовувати лише у виняткових випадках і з ретельним клінічним моніторингом (див. розділи «Фармакологічні властивості»,«Особливості застосування»та «Побічні реакції»). Пацієнти молодшого віку мають підвищений ризик виникнення побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням арипіпразолу. Тому лікарський засіб Арипразол^®не рекомендується застосовувати пацієнтам віком до 13 років (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Побічні реакції»).

Дратівливість, пов’язана з аутистичним розладом.Безпека та ефективність арипіпразолу у дітей віком до 18 років ще не встановлені. Наявні на даний час дані описані в розділі «Фармакологічні властивості», але жодних рекомендацій щодо терапії не може бути надано.

Тики, пов'язані із синдромом Туретта.Безпека та ефективність застосування арипіпразолу дітям віком від 6 до 18 років ще не встановлені. Наявні на даний час дані описані в розділі «Фармакологічні властивості», але жодних рекомендацій щодо терапії не може бути надано.

Пацієнти з порушеннямифункції печінки. Пацієнтаміз легкимабо помірнимступенемпечінковоїнедостатностікорекціядози не потрібна. Для наданнярекомендацій пацієнтам із тяжкими порушеннямифункції печінки недостатньо наявних даних. Дозуцим пацієнтамслід підбирати обережно. Пацієнтаміз тяжкими порушеннямифункції печінки максимальнудобову дозу 30 мг потрібнозастосовувати з обережністю.

Пацієнти з порушеннямифункції нирок. Пацієнтаміз порушеннямифункції нирок корекціядози не потрібна.

Пацієнти літнього віку.Ефективність та безпека препаратуАрипразол^®у лікуваннішизофреніїта біполярногорозладу I типу для пацієнтів віком від 65 років не встановлена.Беручи до уваги більш високучутливістьцієї популяції пацієнтів,слід розглянутидоцільність застосуваннябільш низькихпочатковихдоз препарату,якщо дозволяють інші клінічніфактори.

Стать. Корекція дози залежно від статі пацієнта не потрібна.

Куріння. З огляду на шляхметаболізму арипіпразолу,курцям корекція доз не потрібна.

Корекція дози внаслідоквзаємодій. У разі одночасного введення потужних інгібіторівCYP3A4 або CYP2D6 з арипіпразолом дозу арипіпразолуслід знизити.Якщо зі схеми комбінованого лікування виключаєтьсяінгібіторCYP3A4 або CYP2D6, дозу арипіпразолупотрібнопідвищити.

У разі одночасного введення потужних індукторівCYP3A4 з арипіпразоломдозу арипіпразолуслід підвищити.Якщо зі схеми комбінованого лікування виключаєтьсяіндукторCYP3A4, дозуарипіпразолунеобхіднознизити до рекомендованої.

Діти.

ПрепаратАрипразол^®призначати для лікування шизофренії у дітей віком від 15 років і для лікування помірних та тяжких маніакальних епізодів біполярного розладу І типу у дітей віком від 13 років протягом 12 тижнів (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Лікування слід розпочинати з дози 2 мг (використовуючи пероральний розчин арипіпразолу 1 мг/мл).

Передозування.

Ознаки та симптоми

Під час клінічних досліджень і за результатами постмаркетингового досвіду у дорослих пацієнтівбуло виявленовипадки навмисногоабо випадковогогострого передозуванняарипіпразолом,дозами до 1260мг, без подальшого летального наслідку. Потенційноважливимиз медичноїточки зору ознаками та симптомами, що спостерігалися, були летаргія,підвищений артеріальнийтиск, сонливість,тахікардія,нудота, блювання та діарея.

Окрім цього, були отримані даніпро випадкове передозуваннявиключноарипіпразолом(у дозі до 195 мг) у дітей безлетальних наслідків. Потенційноважливимиз медичноїточки зорусимптомами, що спостерігалися, були сонливість,короткочаснавтрата свідомості та екстрапіраміднісимптоми.

Лікування

Лікування передозуванняповинно включати підтримувальнутерапію, забезпеченняпрохідностідихальнихшляхів, оксигенотерапію, штучну вентиляціюлегень, а такожконтрольсимптомів.Слід брати до уваги можливість передозуваннячисленнимилікарськимизасобами.Через це необхідно негайно розпочати контроль стану серцево-судинноїсистеми, що повиненвключатипостійниймоніторингЕКГ длявиявлення можливих аритмій.

Після підтвердженогоабо ймовірного передозуванняарипіпразоломнеобхіднийретельниймедичний нагляд і контроль за станом пацієнта до його відновлення.

Активоване вугілля (50 г), що застосовувалося через 1 годину після прийомуарипіпразолу,знижувалопоказникC_max арипіпразолуприблизнона 41 %, а показникAUC приблизно на 51 %, щовказує на можливу ефективністьактивованоговугілля в лікуванніпередозування.

Гемодіаліз

Хоча інформація про вплив гемодіалізуна лікування передозуванняарипіпразоломвідсутня,малоймовірно,щоб гемодіалізміг бутикорисниму лікуванніпередозування,оскількиарипіпразолзначною мірою зв'язуєтьсяз білкамиплазми крові.

Побічні реакції.

Короткий опис профілю безпеки

Найчастішими побічними реакціями, про які повідомлялося в плацебо-контрольованих дослідженнях, були акатизія та нудота, кожна з яких виникала у понад 3 % пацієнтів, які отримували перорально арипіпразол.

Нижче наведено частоту виникнення побічних реакцій (ПР), пов’язаних із терапією арипіпразолом, що базується на побічних реакціях, про які повідомлялося під час клінічних випробувань та/або постмаркетингового застосування.

Частоту побічних реакцій визначеноза такимикритеріями: дуже часто (≥ 1/10); часто   (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥ 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (частоту неможливо визначити на основі існуючих даних).

У кожній групі частота побічних реакцій представлена в порядку зменшення серйозності. Частота побічних реакцій, про які повідомлялося під час постмаркетингового застосування, не може бути визначена, оскільки вони отримані зі спонтанних повідомлень. Отже, частота цих побічних реакцій кваліфікується як «невідома».

З боку обміну речовин та харчування: часто –цукровий діабет; нечасто– гіперглікемія; частота невідома – гіпонатріємія, анорексія.

З бокукрові та лімфатичноїсистеми: частота невідома – лейкопенія,нейтропенія,тромбоцитопенія.

З боку імунноїсистеми: частота невідома – алергічніреакції (наприклад,анафілактичніреакції, ангіоневротичнийнабряк, набряк язика, набряк обличчя, свербіж або кропив’янка).

З боку ендокринноїсистеми: нечасто– гіперпролактинемія, зниження рівня пролактину в крові; частота невідома –діабетичнийкетоацидоз,діабетичнагіперосмолярнакома.

З боку психіки: часто–тривожність,безсоння, неспокій; нечасто– депресія, гіперсексуальність;частота невідома –збудження, нервозність,патологічна пристрастьігровий розлад, агресивність,спроби суїциду, суїцидальнемисленняі самогубство,порушення контролю імпульсів, переїдання, компульсивні покупки, поріоманія.

З боку нервовоїсистеми: часто – екстрапірамідні порушення, акатизія, тремор, запаморочення,сонливість,седативнийефект, головний біль; нечасто– тардитивна дискінезія, дистонія, синдром неспокійних ніг; частота невідома – порушення мовлення, злоякіснийнейролептичнийсиндром (ЗНС),великий судомний напад, серотоніновийсиндром.

З боку органівзору: часто– розмитістьполя зору;нечасто – диплопія, фотофобія; частота невідома – окулогірний криз.

З боку серця: нечасто – тахікардія;частота невідома – шлуночкова аритмія, раптовасмерть, зупинка серцевої діяльності, піруетна шлуночковатахікардія,брадикардія.

З боку судин: нечасто– ортостатична гіпотензія; частота невідома –синкопе/непритомність,гіпертензія,венозна тромбоемболія(включаючилегеневуемболію та тромбозглибокихвен).

З бокудихальноїсистеми, органів грудної клітки та середостіння:нечасто – гикавка; частота невідома –ротоглотковийспазм, ларингоспазм,аспіраційнапневмонія.

З боку травноїсистеми: часто – диспепсія,блювання,нудота, запор, надмірне слиновиділення;частота невідома –панкреатит, дисфагія, дискомфорту ділянцішлунково-кишковоготракту, діарея.

З боку печінкиі жовчовивіднихшляхів: частота невідома – печінкованедостатність,жовтяниця,гепатит.

З бокушкіри іпідшкірнихтканин:частота невідома – висипання,реакції фоточутливості,алопеція, посилене потовиділення, лікарські реакції з еозинофілією та системними симптомами (DRESS).

З бокускелетно-м’язової та сполучноїтканин: частота невідома – рабдоміоліз,міалгія, ригідністьм’язів.

З бокунирок ісечовивіднихшляхів: частота невідома – нетриманнясечі, затримкасечовипускання.

Вагітність,післяпологовіі перинатальністани: частота невідома – синдром відміни препаратуу новонароджених.

З боку статевихорганів та молочної залози: частота невідома – пріапізм.

Загальні розлади:часто –втома; частота невідома – порушеннятемпературноїрегуляції(наприклад,гіпотермія,гіпертермія),біль у грудях, периферичнийнабряк.

Вплив на результати лабораторних та інструментальнихдосліджень: частота невідома – зниження маси тіла, підвищення маси тіла, підвищеннярівня аланінамінотрансферази (АЛТ), підвищення рівня аспартатамінотрансферази (АСТ), підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази(ГГТ), підвищення рівня лужноїфосфатази; подовження інтервалу QT, підвищення рівня креатинфосфокінази (КФК), підвищення рівня глюкозикрові, коливаннярівня глюкозикрові, підвищення рівня глікозильованогогемоглобіну.

Опис окремих побічних реакцій

Дорослі

Екстрапірамідні симптоми (ЕПС)

Шизофренія. У 52-тижневому контрольованому дослідженні у пацієнтів, які отримували арипіпразол, частота розвитку ЕПС, включаючи паркінсонізм, акатизію, дистонію та дискінезію, була нижчою (25,7 %), порівняно з пацієнтами, які отримували галоперидол (57,3 %). У тривалому 26-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні частота ЕПС становила 19 % для пацієнтів, які лікувалися арипіпразолом, та 13,1 % для пацієнтів, які отримували плацебо. В іншому 26-тижневому контрольованому дослідженні частота ЕПС була 14,8 % для пацієнтів, які отримували лікування арипіпразолом, і 15,1 % для пацієнтів, які отримували лікування оланзапіном. 

Маніакальні епізоди при біполярному розладі I типу. У контрольованому 12-тижневому дослідженні частота ЕПС становила 23,5 % для пацієнтів, які лікувалися арипіпразолом, і 53,3 % для пацієнтів, які отримували галоперидол. В іншому 12-тижневому дослідженні частота виникнення ЕПС становила 26,6 % для пацієнтів, які отримували арипіпразол, і 17,6 % для пацієнтів, які отримували літій. У довготривалій 26-тижневій фазі тестування плацебо-контрольованого дослідження частота ЕПС становила 18,2 % для пацієнтів, які отримували арипіпразол, і 15,7 % для пацієнтів, які отримували плацебо. 

Акатизія

У плацебо-контрольованих дослідженнях частота акатизії у пацієнтів з біполярним розладом становила 12,1 % при лікуванні арипіпразолом та 3,2 % у групі плацебо. У пацієнтів, які страждають на шизофренію, частота акатизії становила 6,2 % при застосуванні арипіпразолу та 3,0 % при прийомі плацебо.

Дистонія

Ефект класу лікарських засобів: у вразливих пацієнтів протягом перших кількох днів лікування можуть виникати симптоми дистонії, тривалі аномальні скорочення груп м’язів. Симптоми дистонії включають спазм м’язів шиї, іноді прогресуючи до напруги горла, утруднене ковтання, утруднене дихання та/або висовування язика. Хоча ці симптоми можуть проявлятися при низьких дозах, вони виникають частіше і з більшою вираженістю при більш високих дозах антипсихотичних лікарських засобів першого покоління. Підвищений ризик виникнення гострої дистонії спостерігається у чоловіків та пацієнтів молодших вікових груп.

Пролактин

У клінічних випробуваннях за затвердженими показаннями та протягом післяреєстраційного періоду спостерігали як збільшення, так і зниження рівня пролактину в сироватці крові порівняно з його початковим рівнем.

Лабораторні параметри

Порівняння лабораторних параметрів (включаючи ліпідний спектр) у пацієнтів, які отримували арипіпразол і плацебо, не виявило потенційно клінічно значущих відмінностей. Підвищення рівня КФК (у більшості випадків минуще і безсимптомне) спостерігалося у 3,5 % пацієнтів, які приймали арипіпразол, у групі плацебо цей показник склав 2,0 %.

Педіатричні пацієнти

Шизофренія у дітей віком від 15 років

У короткотривалому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні, в якому брали участь 302 підлітки (віком від 13 до 17 років) із шизофренією, частота та тип побічних реакцій були подібними до таких у дорослих, за винятком наступних реакцій, про які частіше повідомлялося у підлітків, які отримували арипіпразол, ніж у дорослих, які отримували арипіпразол (частіше, ніж плацебо).

До даних випадків належать сонливість/седативна дія та екстрапірамідні розлади (дуже часто), а також сухість у роті, підвищений апетит, ортостатична гіпотензія (часто).

Профіль безпеки лікарського засобу, визначений у 26-тижневому відкритому дослідженні, був схожий із профілем безпеки, визначеним у короткостроковому плацебо-контрольованому дослідженні.

Профіль безпеки, визначений у довгостроковому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні, також був аналогічним, за винятком таких побічних реакцій, які зустрічалися часто і частіше спостерігалися у дітей і підлітків, порівняно з групою, яка одержувала плацебо: зниження маси тіла, підвищення рівня інсуліну в крові, аритмія і лейкопенія.

В об’єднаній групі підлітків із шизофренією віком 13–17 років з тривалістю експозиції лікарського засобу до 2 років частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків (< 2 нг/мл) становила 29,5 % і 48,3 % відповідно.

У підлітків із шизофренією віком 13–17 років, які отримували від 5 до 30 мг арипіпразолу протягом періоду до 72 місяців, частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків (< 2 нг / мл) становила 25,6 % і 45,0 % відповідно.

У двох клінічних дослідженнях за участі підлітків (віком 13–17 років) із шизофренією і біполярним розладом, які отримували арипіпразол, частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків (< 2 нг/мл) становила 37,0 % і 59,4 % відповідно.

Маніакальні епізоди при біполярному розладі I типу у підлітків віком від 13 років

Частота та тип побічних реакцій у підлітків із біполярним розладом I типу були подібними до таких у дорослих, за винятком таких побічних реакцій: дуже часто         (≥ 1/10) – сонливість (23,0 %), екстрапірамідні розлади (18,4 %), акатизія (16,0 %) та втома (11,8 %); часто (≥ 1/100, <1/10) – біль у верхній частині живота, підвищене серцебиття, збільшення маси тіла, підвищення апетиту, посмикування м’язів та дискінезія.

Наступні побічні реакції, можливо, являються дозозалежними: екстрапірамідні розлади (частота розвитку при застосуванні арипіпразолу в дозі 10 мг – 9,1 %, 30 мг – 28,8 %, при застосуванні плацебо – 1,7 %);  акатизія (частота розвитку при застосуванні арипіпразолу 10 мг – 12,1 %, 30 мг – 20,3 %, плацебо – 1,7 %).

Середнє значення зміни маси тіла у підлітків з біполярним розладом I типу на 12-му та 30-му тижні лікування арипіпразолом склало 2,4 кг та 5,8 кг, а для плацебо – 0,2 кг та 2,3 кг відповідно.

У педіатричній популяції частіше спостерігали сонливість та втому у пацієнтів з біполярним розладом порівняно з шизофренією.

У педіатричних пацієнтів віком 10–17 років при експозиції лікарського засобу до 30 тижнів частота зниження рівня пролактину у дівчаток (< 3 нг/мл) і хлопчиків           (< 2 нг/мл) становила 28,0 % і 53,3 % відповідно.

Патологічна схильність до азартних ігор та інші порушення контролю імпульсної поведінки

Пацієнти, які приймають арипіпразол, можуть відчувати патологічну схильність до азартних ігор, підвищення сексуального потягу (гіперсексуальність), схильність до компульсивних покупок і компульсивного переїдання.

Термінпридатності.3 роки.

Умовизберігання.Зберігати у недоступномудлядітеймісці, воригінальнійупаковціпритемпературіне вище25ºС.

Упаковка.По 10 таблетокублістері. По 1, 3або6блістерів укартонній пачці.

Категоріявідпуску.Зарецептом.

Виробник.ТОВ«ФармаСтарт».

Місцезнаходження виробника таадресамісцяпровадження його діяльності.

Україна, 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8.