Подячна сповідь

Подячна сповідь
Вже жевріє сонечко край неба,
Пташечки кружляють за вікном,
Полетіти б з ними десь у небо,
Та мене тримає «мотоблок».
Ностальгія мучить до безтями,
Хочеться поринуть в забуття,
Щоб згадати свою юність,
молодість згадати,
Як колись ми працювали,
Ходили в Карпати,
Орний Черемош і Прут
Не раз ми долали,
На Говерлі побували,
Драгобрад ми брали.
Не дає ми жити далі,
Як колись завзято,
Біль проклята у колінах,
Хоч плач по серед хати.
Вже два роки попідряд
Коліна латають,
Розробляти заставляють,
Під кутом згинають.
Коровія не село, коровія-місто,
Файні газди тут живуть,
Усюди так чисто.
А ще кращ стало тут,
Як Едем відкрили,
Їдуть люди з відусіль,
Щоб набратись сили.
Персонал тут – просто диво,
А працюють, як красиво.
Релаксують, доглядають,
Настрій хворим підіймають.
Дуже сильний персонал,
Профі що й казати.
Толерантність та повага –
Основа зарплати.
Професійно й лаконічно
Тут усіх приймають,
Повноцінним щоб життям
Жити научають.
За оцім усім стоїть –красень ясноокий
Наш пан Зінченко, шановний
Не дає нам спокій.
Я вклоняюся низенько всьому персоналу!
Шануйтеся, дорогенькі, бо таких вас мало.
Хай вам завжди всім ведеться,
Без проблем, побільше сил,
Хай Господь вас надихає, ще багато довгих літ!!!

З великою шаною та вдячнічністю пацієнтка цетру реабілітації Енгелхольм
Тетяна Бакликова
м. Чернівці
3 лютого 2020 року