Величезна вдячність!

Я просто копіюю свою публікацію з ФБ:

#міомаматки #міома
Це буде дуже довгий текст, тому я винесу на початок резюме, щоб хтось не втрачав час на читання, а хтось одразу вловив суть і не прогорнув стрічку (бо для багатьох він може виявитись дуже важливою). МІОМА МАТКИ – не вирок і, будь ласка, не спішіть з хірургічним видаленням вузлів або матки взагалі. І ще, якщо Вам це не цікаво, все ж таки натисніть «поширити» – це може врятувати якість життя ваших сестер, мам, подруг, знайомих – можу помилятись в цифрах, але в середньому з цим діагнозом стикається кожна четверта жінка.

Зазвичай у нас не дуже прийнято говорити про жіночі захворювання. Таке жінки можуть обговорювати з найближчими або взагалі тримати десь глибоко у собі. Досвід останнього тижня змусив мене змінити свою думку з цього приводу і зараз мені дуже хочеться поділитись інформацією з максимальною кількістю людей. Все почалось два роки тому, коли я дізналась, що у мене фіброміома. Заспокоювало, що то доброякісне утворення, але відчуття було, що у мене в організмі живе «чужий» і це було не дуже приємно. З лікування крім пігулок на травках мені нічого не призначали, сказали, що треба контролювати її ріст і…все (спойлер – на днях я дізналась, що з цим мені дуже повезло, бо жінок лікують гормонами, вводять в штучний клімакс і тд). За цей час я якось звикла до «чужого» і все було б ок, якби я не почала втрачати забагато крові. Я, навіть, якось і до цього звикла, звикла не відходити дальше ніж на 40 хвилин від вбиральні по декілька днів і не спати по декілька ночей на місяць. Звикла молитись перед забігами, щоб місячні не застали мене на змаганнях, бо це просто лютий треш. Звикла, що мої спортивні результати почали погіршуватись і я списувала все на «корону», яку я перенесла дуже легко і мене дивував такий «відходняк». А потім Ваня Горват (Іван Горват) вмовив мене пройти обстеження у фіздиспансері, бо планувала довгу дистанцію по горах. Ввечері побачила результати аналізу крові і була в шоці – гемоглобін 80 і з ним я пробігла декілька довгих трейлів. Тут пазл склався, я зрозуміла, що «корона» тут ні до чого. Річ у фіброміомі. Звичайно побігла до гінеколога, її вердикт був невтішний – навіть, не видалення вузла, одразу видалення матки. «Ви ж вже маєте двох діток, лишимо Вам яєчники і життя засяє новими фарбами». Я, як «агнец на закланіє», смиренно прийняла цей факт. Шуткувала, шо нарешті схудну на ті грьобані пару кг, які мені все здавались зайвими. Мені хотілось зупинити ці безкінечні кровотечі, перестати постійно «їсти» препарати заліза, які за три місяці підняли мій гемоглобін лише до нижчої межі норми (дякую Наталя Вікторівна Рубіш Наталія Рубіш, що підтримували мене). Десь в середині серпня на мене «накатіло», мені стало безмежно тяжко від думки про операцію і я полізла гуглити, шукати розповіді про життя «після». Коли я начиталась про те, наскільки сильно впливає видалення матки на якість життя жінки, мені стало зовсім страшно – інфаркти, стрьомні гормональні зміни, скорочення життя на купу відсотків, величезний вплив на психічний стан. Тут же ж в гуглі випадково натрапила на інформацію про ЕМА (емболізацію маткових артерій). В цей момент в мене склався ще один пазл, я зрозуміла, чому одна моя хороша знайома, у якої теж була міома, поїхала оперуватись в Київ («зачєм? Купа клінік та хірургів-гінекологів в Ужгороді, навіщо так далеко їхати?») – вона поїхала на ЕМА. Мені було дивно, чому я з своєю природньою цікавістю нічого не шукала і не читала впродовж довгого часу. Напевно, тому що довіряла лікарю і була впевнена, що мені запропонували всі можливі варіанти. Звичайно, я подзвонила цій знайомій, отримала підтвердження своїх здогадок і «завєтний» номер телефона лікаря. Тут вже спробую трохи скоротити – лікар Альтман Ігор Володимирович - ендоваскулярний хірург - працює роками в інституті Шалімова в Києві, по суботах він по черзі з колегою Кондратюком Вадимом Анатолійовичем оперують у приватній клініці у Вінниці. Він порадив мені їхати саме у Вінницю – умови в рази кращі ніж в державній клініці в Києві, вартість та сама. І я поїхала, майже нікому нічого не казала, тому що, ну хто про таке говорить? А коли потрапила туди, поспілкувалась з головним лікарем, пройшла процедуру, відлежалась і відновилась – я зрозуміла, що я просто зобов’язана про це трубити на весь світ. Жінки мають право знати, що у них є альтернатива і можливість жити повноцінно та при бажанні народжувати діток, що міома – це взагалі не вирок. Коли я почула від головного лікаря клініки, що у Києві 10-річній дівчинці видалили матку в зв’язку з міомою – у мене просто не було слів. Я розуміла, що це не той випадок, коли треба мовчки відновитись і жити далі. Якщо цей довжелезний текст спасе хоча б одну дівчину і дозволить їй зберегти фізичне та психічне здоров’я – я буду безмежно щаслива.
Окремо хочу відзначити, що персонал клініки (медичний центр «Людмила», м.Вінниця )– це люди, які не просто про тебе піклуються і виконують свою роботу. Таке відчуття, що вони тебе люблять так, як батьки люблять своїх дітей. І працюють вони настільки злагоджено, як один суцільний організм. В жодній організації або закладі я не стикалась з настільки ідеально відточеною послідовністю дій всіх працівників. Я обов’язково дам всі контакти всім бажаючим, можу з радістю відповідати на ваші питання в коментарях та в пп або зустрітись на каву і розповісти подробиці, кому це потрібно і цікаво. Контакти клініки є і в мережі. Головний лікар, Трегуб Віктор Васильович, з радістю спілкується з усіма по телефону, є ролики з його виступами на youtube.

p.s. можливо пізніше я ще напишу детальний пост про перебування в медичному центрі. у мене відчуття, що мені там вкололи "сиворотку правди", у мене не закривається рот. мені хочється про це ділитись. зрозуміло, що я лише на початку шляху відновлення, що можуть виникнути додаткові ускладнення, але я однозначно не жалкую, що погодилась на цю процедуру.

p.p.s. хотіла додати тематичне фото, але подумала, вдруг забанять, тому на фото квіти, які головний лікар подарував на наступний ранок після операції всім дівчатам-пацієнткам. і ці квіточки доїхали зі мною в потязі додому.

p.p.p.s. я мушу перерахувати імена всіх працівників центру, тому що я безмежно вдячна їм за турботу і любов - Трегуб Віктор Васильович та його дружина Людмила, Тетяна Вікоторівна Кондратюк, Тетяна Сергіївна, Надія, Альонушка, Тамара, Галина, звичайно ж, Кондратюк Вадим Анатолійович - ендоваскулярний хірург (який проводив цю операцію).