Високоселективний прямий інгібітор фактора Ха, препарат Ривароксабан, має високу біодоступність при пероральному прийомі.
Активація фактора X з утворенням фактора Ха через внутрішній та зовнішній шляхи згортання відіграє центральну роль коагуляційному каскаді. Фактор Ха є компонентом протромбіназного комплексу, що формується, дія якого призводить до перетворення протромбіну в тромбін. В результаті ці реакції призводять до формування фібринового тромбу та активації тромбоцитів тромбіном. Одна молекула фактора Ха каталізує утворення понад 1000 молекул тромбіну, що отримало назву "тромбінового вибуху". Швидкість реакції пов'язаного в протромбіназ фактора Ха збільшується в 300 000 разів у порівнянні з такою вільного фактора Ха, що забезпечує різкий стрибок у рівні тромбіну. Селективні інгібітори фактора Ха можуть зупинити "тромбіновий вибух". Таким чином, ривароксабан впливає на результати деяких специфічних або загальних лабораторних досліджень, що застосовуються для оцінки систем згортання. У людини спостерігається дозозалежне пригнічення активності фактора Хa.
Фармакокінетика
Після прийому внутрішньо ривароксабан всмоктується швидко та майже повністю. Cmax досягається через 2-4 години після прийому таблетки. Біодоступність ривароксабану при прийомі таблеток 2.5 мг та 10 мг висока (80-100%) незалежно від їди. Прийом їжі не впливає на AUC та Cmax при прийомі препарату у дозі 10 мг. Таблетки ріароксабану в дозі 2,5 мг і 10 мг можна приймати як разом з їжею, так і натще.
Фармакокінетика ривароксабану характеризується помірною міжіндивідуальною варіабельністю, коефіцієнт варіабельності Cv% становить від 30% до 40%.
Рівароксабан має високий ступінь зв'язування з білками плазми крові - приблизно 92-95%, в основному ривароксабан зв'язується із сироватковим альбуміном. Препарат має середній Vd – приблизно 50 л.
Рівароксабан метаболізується за допомогою ізоферментів CYP3A4, CYP2J2 та за допомогою механізмів, незалежних від системи цитохромів. Основними ділянками біотрансформації є окислення морфолінової групи та гідроліз амідних зв'язків.
Згідно з даними, отриманими in vitro, ривароксабан є субстратом для білків-переносників P-gp (Р-глікопротеїну) та Всrр (білка резистентності раку молочної залози).
Незмінений ривароксабан є єдиною активною сполукою в плазмі крові, основні або активні циркулюючі метаболіти в плазмі не виявлені. Рівароксабан, системний кліренс якого становить приблизно 10 л/год, може бути віднесений до лікарських речовин з низьким кліренсом.
При виведенні ривароксабану з плазми кінцевий період напіввиведення становить від 5 до 9 годин у молодих пацієнтів, і від 11 до 13 годин – у пацієнтів похилого віку.
Фармакокінетика в особливих клінічних випадках
Вік. У пацієнтів похилого віку старше 65 років концентрація ривароксабану в плазмі вище, ніж у молодих пацієнтів, середнє значення AUC приблизно в 1.5 рази перевищує відповідні значення у молодих пацієнтів, головним чином, внаслідок зниження загального та ниркового кліренсу.
Стать. У чоловіків та жінок клінічно значущі відмінності фармакокінетики не виявлено.
Маса тіла. Занадто мала або велика маса тіла (менше 50 кг і більше 120 кг) лише незначною мірою впливає на концентрацію ривароксабану в плазмі (відмінність становить менше 25%).
Дитячий вік. Дані про фармакокінетику у дітей відсутні.
Міжетнічні відмінності. Клінічно значущі відмінності фармакокінетики та фармакодинаміки у пацієнтів європеоїдної, негроїдної, азіатської раси, а також латиноамериканської, японської чи китайської етнічної приналежності не спостерігалися.
Порушення функції печінки. Вплив печінкової недостатності на фармакокінетику ривароксабану вивчався у хворих, розподілених за класами відповідно до класифікації Чайлд-П'ю (відповідно до стандартних процедур у клінічних дослідженнях). Класифікація Чайлд-П'ю дозволяє оцінити прогноз хронічних захворювань печінки, головним чином цирозу. У пацієнтів, яким планується проведення антикоагулянтної терапії, особливо важливим критичним моментом порушення функції печінки є зменшення синтезу факторів згортання крові у печінці. Так як. цей показник відповідає лише одному з п'яти клінічних/біохімічних критеріїв, що становлять класифікацію Чайлд-П'ю, ризик розвитку кровотечі не зовсім чітко корелює з цією класифікацією. Питання лікування таких пацієнтів антикоагулянтами має вирішуватися незалежно від класу за класифікацією Чайлд-Пью.
Рівароксабан протипоказаний пацієнтам із захворюваннями печінки, що протікають з коагулопатією, що зумовлює клінічно значущий ризик кровотеч.
У хворих на цироз печінки з легким ступенем печінкової недостатності (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) фармакокінетика ривароксабану лише незначно відрізнялася від відповідних показників у контрольній групі здорових добровольців (у середньому відзначалося збільшення AUC ривароксабану в 1.2 рази). Значних відмінностей фармакодинамічних властивостей між групами були відсутні.
У хворих на цироз печінки та печінкову недостатність середнього ступеня тяжкості (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю) середня AUC ривароксабану була значно підвищена (у 2.3 рази) порівняно зі здоровими добровольцями внаслідок значно зниженого кліренсу лікарської речовини, що вказує на серйозне захворювання печінки.
Пригнічення активності фактора Ха було сильніше (в 2.6 рази), ніж у здорових добровольців. Протромбіновий час також у 2.1 рази перевищував показники у здорових добровольців. За допомогою вимірювання протромбінового часу оцінюється зовнішній шлях коагуляції, що включає фактори згортання VII, X, V, II та I, які синтезуються в печінці. Пацієнти з середньотяжкою печінковою недостатністю більш чутливі до ривароксабану, що є наслідком більш тісного взаємозв'язку фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних параметрів, особливо між концентрацією та протромбіновим часом.Дані щодо застосування препарату у пацієнтів із печінковою недостатністю класу С за класифікацією Чайлд-П'ю відсутні. Тому у пацієнтів з цирозом печінки та порушенням функції печінки В та С за класифікацією Чайлд-П'ю прийом ривароксабану протипоказаний.
Порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося збільшення експозиції ривароксабану, обернено пропорційне до ступеня зниження ниркової функції, яка оцінювалася за КК.
У пацієнтів з нирковою недостатністю легкої (КК 50-80 мл/хв), середньої (КК 30-49 мл/хв) або тяжкого ступеня (КК 15-29 мл/хв) тяжкості спостерігалося 1.4-, 1.5- та 1.6-кратне збільшення концентрації ривароксабану в плазмі крові (AUC) відповідно порівняно зі здоровими добровольцями. Відповідне збільшення фармакодинамічних ефектів було більш вираженим.
У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього та тяжкого ступеня загальне пригнічення активності фактора Ха збільшувалося в 1.5, 1.9 та 2 рази порівняно зі здоровими добровольцями; протромбіновий час внаслідок дії фактора Ха також збільшувався у 1.3, 2.2 та 2.4 рази відповідно.
Дані про застосування ривароксабану у пацієнтів з КК 15-29 мл/хв обмежені, у зв'язку з чим слід бути обережними при застосуванні препарату у даної категорії пацієнтів. Дані про застосування ривароксабану у пацієнтів з КК<15 мл/хв відсутні, тому не рекомендується застосовувати препарат у даної категорії пацієнтів.
Показання до застосування
Профілактика смерті внаслідок серцево-судинних причин та інфаркту міокарда у пацієнтів після гострого коронарного синдрому, що протікав з підвищенням кардіоспецифічних біомаркерів, у комбінованій терапії з ацетилсаліциловою кислотою або з ацетилсаліциловою кислотою та тієнопіридинами (тиенопіридинами).
Протипоказання
- підвищена чутливість до компонентів препарату;
- клінічно значущі активні кровотечі (наприклад, внутрішньочерепний крововилив, шлунково-кишкова кровотеча);
- захворювання печінки, що протікають з коагулопатією, що обумовлює клінічно значущий ризик кровотечі, у тому числі цироз печінки та порушення функції печінки класу B та C за класифікацією Чайлд-П'ю;
- вагітність;
- період лактації (грудного вигодовування);
- дитячий та підлітковий вік до 18 років (ефективність та безпека для пацієнтів даної вікової групи не встановлені);
- клінічні дані про застосування ривароксабану у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (КК <15 мл/хв) відсутні, тому застосування ривароксабану у даної категорії пацієнтів протипоказане;
- лікування ГКС за допомогою антиагрегантів у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку;
- супутня терапія будь-якими іншими антикоагулянтами, наприклад, нефракціонованим гепарином, низькомолекулярними гепаринами (в т.ч. еноксапарин, далтепарин), похідними гепарину (в т.ч. фондапаринукс), пероральними антикоагулянтами (в т.ч. варфарин ), крім випадків переходу з або на ривароксабан або при застосуванні нефракціонованого гепарину в дозах, необхідних для забезпечення функціонування центрального венозного або артеріального катетера;
- уроджений дефіцит лактази, непереносимість лактози, мальабсорбція глюкози-галактози (у зв'язку з наявністю у складі препарату лактози).
Дозування
Приймають внутрішньо по 2.5 мг (1 таб.) 2 рази на добу, незалежно від прийому їжі.
Побічна дія
З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: анемія (включно з відповідними лабораторними показниками), тромбоцитемія, включаючи підвищення кількості тромбоцитів).
З боку серцево-судинної системи: виражене зниження артеріального тиску, гематома, тахікардія.
З боку органу зору: крововилив у око (включаючи крововилив у кон'юнктиву).
З боку травної системи: кровоточивість ясен, шлунково-кишкова кровотеча (включаючи ректальну кровотечу), біль у животі, диспепсія, нудота, запор, діарея, блювання, сухість у роті.
Загальні розлади: лихоманка, периферичний набряк, зниження загальної м'язової сили та тонусу (включаючи слабкість та астенію), погіршення загального самопочуття (включаючи нездужання), локальний набряк.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: порушення функції печінки, жовтяниця.
З боку імунної системи: алергічна реакція, алергічний дерматит.
Травми, отруєння та ускладнення після маніпуляцій: кровотеча після медичної маніпуляції (включаючи післяопераційну анемію та кровотечу з післяопераційної рани), удар, виділення секрету з рани, судинна псевдоаневризму.
З боку результатів лабораторних та інструментальних досліджень: підвищення активності печінкових трансаміназ, підвищення концентрації білірубіну, підвищення активності ЛФ, підвищення активності ЛДГА, підвищення активності ліпази А, підвищення активності амілази А, підвищення активності ГГТ, підвищення концентрації кон'югованого білірубіну (з відповідним підвищенням активності без нього).
З боку кістково-м'язової системи, сполучної тканини та кісток: біль у кінцівках, гемартроз, крововилив у м'яз.
З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, внутрішньомозкові та внутрішньочерепні крововиливи, непритомність.
Порушення нирок (включаючи підвищення креатиніну крові, підвищення сечовини крові).
З боку дихальних шляхів: носова кровотеча, кровохаркання.
З боку шкіри та підшкірної жирової клітковини: свербіж шкіри (включаючи нечасті випадки генералізованої сверблячки), висипання, екхімоз, кропив'янка.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами
Одночасне застосування препарату ривароксабану та азолового протигрибкового препарату кетоконазолу (400 мг 1 раз на добу), потужного інгібітору CYP3A4 та Р-глікопротеїну, призводило до підвищення середньої рівноважної AUC ривароксабану в 2.6 разів і збільшення середньої Cmax ак max.
ічних ефектів ривароксабану.
Одночасне застосування препарату ривароксабану з інгібітором протеази ВІЛ ритонавіру (600 мг 2 рази/добу), що є сильним інгібітором CYP3A4 та Р-глікопротеїну, призводило до збільшення середньої рівноважної AUC ривароксабану в 2.5 рази. значним посиленням фармакодинамічних ефектів препарату
Тому препарат ривароксабан не рекомендується застосовувати у пацієнтів, які отримують системне лікування протигрибковими препаратами азолової групи або інгібіторами протеази ВІЛ.
Інші активні речовини, що пригнічують хоча б один із шляхів елімінації ривароксабану, опосередкований або CYP3A4, або P-gp, ймовірно, меншою мірою підвищуватимуть концентрації ривароксабану в плазмі крові.
Кларитроміцин (500 мг 2 рази на добу), потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та помірний інгібітор Р-глікопротеїну, викликав збільшення значень AUC у 1.5 рази та Cmax ривароксабану в 1.4 рази. Це збільшення має порядок нормальної мінливості AUC та Cmax та вважається клінічно незначним.
Еритроміцин (500 мг 3 рази на добу), помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну, викликав збільшення значень AUC та Cmax ривароксабану в 1.3 рази. Це збільшення має порядок нормальної мінливості AUC та Cmax та вважається клінічно незначним.
Флуконазол (400 мг 1 раз на добу), помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4, викликав збільшення середньої AUC ривароксабану в 1.4 рази та збільшення середньої Cmax у 1.3 рази. Це збільшення має порядок нормальної мінливості AUC та Cmax та вважається клінічно незначним.
Одночасне застосування ривароксабану та рифампіцину, що є сильним індуктором CYP3A4 та Р-глікопротеїну, призводило до зменшення середньої AUC ривароксабану приблизно на 50% та паралельного зменшення його фармакодинамічних ефектів. Одночасне застосування препарату ривароксабан з іншими сильними індукторами CYP3A4 (наприклад, фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом або препаратами звіробою продірявленого) також може призвести до зниження концентрації ривароксабану в плазмі.
Потужні індуктори CYP3A4 необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів після ГКС, які отримують препарат рівароксабан по 2,5 мг 2 рази на добу.
Фармакодинамічна взаємодія
Після одночасного застосування еноксапарину натрію (40 мг одноразово) та препарату ривароксабан (10 мг одноразово) спостерігався сумаційний ефект придушення активності антифактору Ха без будь-якого додаткового впливу на показники згортання (протромбіновий час, АЧТВ).
Еноксапарин не впливає на фармакокінетику ривароксабану.
Не спостерігалося фармакокінетичної взаємодії клопідогрелу (насичувальна доза 300 мг, за якою слідує підтримуюча доза 75 мг) з ривароксабаном (у дозі 15 мг), однак було зареєстровано значне збільшення часу кровотечі в підгрупі пацієнтів, яке не корелювало зі ступенем агрегації Р-селектину або GPIIb/IIIa.
Після одночасного застосування препарату ривароксабану (15 мг) та напроксену (500 мг) клінічно значущого подовження часу кровотечі не спостерігалося. Тим не менш, у деяких пацієнтів можлива більш виражена фармакодинамічна відповідь.
Слід бути обережними при одночасному застосуванні ривароксабану з дронедароном у зв'язку з обмеженістю клінічних даних про спільне застосування.
У зв'язку з підвищеним ризиком кровотечі потрібна обережність при сумісному застосуванні з будь-якими іншими антикоагулянтами.
З обережністю застосовувати ривароксабан спільно з нестероїдними протизапальними засобами (включаючи ацетилсаліцилову кислоту) та антиагрегантними засобами, оскільки застосування цих препаратів зазвичай підвищує ризик кровотечі.
Переведення пацієнтів з варфарину (MHO від 2 до 3) на ривароксабан (20 мг) або з препарату ривароксабан (20 мг) на варфарин (MHO від 2 до 3) збільшував протромбіновий час/МНО більше, ніж при простій сумації ефектів (окремі значення МНО) можуть досягати 12), тоді як ефекти зміни АЧТВ, пригнічення активності фактора Ха та ендогенний потенціал тромбіну (ЕПТ) було адитивним.
У разі необхідності дослідження фармакодинамічних ефектів препарату ривароксабан під час перехідного періоду як необхідних тестів, на які не впливає варфарин, можна використовувати визначення активності анти-фактору Ха, протромбіноза-індукований час згортання та Hep Test®. Починаючи з 4-го дня після відміни варфарину, всі аналізи (в т.ч. протромбіновий час, АЧТВ, пригнічення активності фактора Ха та на ЕЛТ (ендогенний потенціал тромбіну)) відображають лише ефект препарату.
Для оцінки фармакодинамічних ефектів варфарину в перехідний період можна використовувати показник MHO, виміряний в момент досягнення Cmax ривароксабану (через 24 години після прийому дози ривароксабану), оскільки в цей момент часу ривароксабан практично не впливає на цей показник.
Особливі вказівки
З обережністю:
- при лікуванні пацієнтів з підвищеним ризиком кровотечі (в т.ч. при вродженій або набутій схильності до кровоточивості, неконтрольованій тяжкою артеріальною гіпертензією, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки у фазі загострення, нещодавно перенесеної гострої виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої перенесеному внутрішньочерепному або внутрішньомозковому крововиливі, при патології судин спинного або головного мозку, після нещодавно перенесеної операції на головному, спинному мозку та очах, бронхоектазах або легеневій кровотечі в анамнезі);
- при лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (КК 30-49 мл/хв), які отримують одночасно препарати, що підвищують концентрацію ривароксабану в плазмі;
- при лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (КК 15-29 мл/хв) слід бути обережним, оскільки концентрація ривароксабану в плазмі крові у таких пацієнтів може значно підвищуватися (в середньому в 1.6 рази) і внаслідок цього вони мають підвищений ризик кровотечі;
- у пацієнтів, які отримують лікарські препарати, що впливають на гемостаз (наприклад, нестероїдні протизапальні засоби, антиагреганти або інші антитромботичні засоби);
- ривароксабан не рекомендується застосовувати у пацієнтів, які отримують системне лікування протигрибковими препаратами азолової групи (наприклад, кетоконазолом) або інгібіторами протеази ВІЛ (наприклад, ритонавіром). Ці лікарські препарати є сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну. Як наслідок, ці лікарські препарати можуть підвищувати концентрацію ривароксабану у плазмі до клінічно значущого рівня (в середньому у 2.6 рази), що збільшує ризик розвитку кровотечі. Флуконазол (протигрибковий препарат азолової групи), помірний інгібітор CYP3A4, менш виражено впливає на виведення ривароксабану і може застосовуватися з ним одночасно;
- пацієнти з нирковою недостатністю тяжкого ступеня або підвищеним ризиком кровотечі та пацієнти, які отримують супутнє системне лікування протигрибковими препаратами азолової групи або інгібіторами протеази ВІЛ, після початку лікування повинні знаходитись під пильним контролем для своєчасного виявлення ускладнень у формі кровотечі.
Вагітність та лактація
Внаслідок можливого ризику розвитку кровотечі та здатності проникати через плацентарний бар'єр ривароксабан протипоказаний при вагітності. Рівароксабан виділяється з грудним молоком, можна застосовувати лише після припинення грудного вигодовування.
Рекомендації категорії FDA.
Передозування
Були зареєстровані поодинокі випадки передозування при прийомі ривароксабану до 600 мг без розвитку кровотеч або інших небажаних реакцій.
Внаслідок обмеженого всмоктування очікується формування плато концентрації без подальшого підвищення середньої концентрації ривароксабану у плазмі при застосуванні у надмірних дозах 50 мг або вище.
Лікування: специфічний антидот ривароксабану невідомий. У разі передозування ривароксабану для зниження всмоктування ривароксабану можна застосовувати активоване вугілля. У зв'язку зі значним зв'язуванням ривароксабану з білками плазми крові, очікується, що ривароксабан не виводитиметься за допомогою гемодіалізу.
При виникненні ускладнення у вигляді кровотечі наступний прийом препарату слід відкласти або взагалі відмінити лікування препаратом. Період напіввиведення ривароксабану залишає приблизно 5-13 год. Лікування слід підбирати індивідуально, залежно від тяжкості та локалізації кровотечі.
При необхідності можна проводити відповідне симптоматичне лікування, таке як механічна компресія (наприклад, при важких носових кровотечах), хірургічний гемостаз з оцінкою його ефективності (контроль кровотечі), інфузійна терапія та гемодинамічна підтримка, застосування препаратів крові (еритроцитарна маса або свіжоза) від того, виникла анемія чи коагулопатія) чи тромбоцитів.
Якщо вищезазначені заходи не призводять до усунення кровотечі, можна застосовувати специфічні прокоагулянтні препарати зворотної дії, такі як концентрат протромбінового комплексу, концентрат активованого протромбінового комплексу або рекомбінантний фактор VIIa. Проте в даний час досвід застосування цих препаратів у пацієнтів, які отримують ривароксабан, дуже обмежений.
Передбачається, що протаміну сульфат і вітамін К не впливатимуть на антикоагулянтну активність ривароксабану.
Досвід застосування антифібринолітичних препаратів (транексамова кислота, амінокапронова кислота) у пацієнтів, які отримують ривароксабан, відсутній. Наукове обґрунтування доцільності або досвід застосування системних гемостатичних препаратів десмопресину та апротиніну у пацієнтів, які отримують ривароксабан, немає.
Особливості застосування
Застосування ривароксабану не рекомендується у пацієнтів, які отримують супутнє системне лікування азоловими протигрибковими препаратами (наприклад, кетоконазолом) або інгібіторами ВІЛ-протеаз (наприклад, ритонавіром). Ці препарати є сильними інгібіторами CYP3A4 та Р-глікопротеїну.
Таким чином, ці препарати можуть підвищувати концентрацію ривароксабану в плазмі крові до клінічно значущих значень (в середньому в 2.6 рази), що може призвести до підвищеного ризику кровотечі.
Однак азоловий протигрибковий препарат флуконазол, помірний інгібітор CYP3A4, менш виражено впливає на експозицію ривароксабану і може застосовуватися з ним одночасно.
Впливу препарату ривароксабан на тривалість інтервалу QTc не виявлено.
Ниркова недостатність
З обережністю слід застосовувати ривароксабан у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (КК 30-49 мл/хв), які отримують супутні препарати, які можуть призводити до підвищення концентрації ривароксабану у плазмі.
У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (КК < 30 мл/хв) концентрація ривароксабану в плазмі може бути значно підвищеною (в 1,6 раза в середньому), що може призвести до підвищеного ризику кровотечі. Тому внаслідок наявності зазначеного основного захворювання такі пацієнти мають підвищений ризик розвитку, як кровотеч, так і тромбозів. У зв'язку з обмеженою кількістю клінічних даних препарат слід обережно застосовувати у пацієнтів з КК 15-29 мл/хв.
Клінічних даних для пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (КК <15 мл/хв) немає. Тому у цієї категорії пацієнтів застосування ривароксабану протипоказане.
Пацієнтами з тяжким порушенням функції нирок або підвищеним ризиком кровотечі, а також пацієнтам, які отримують супутнє системне лікування азоловими протигрибковими препаратами або інгібіторами ВІЛ-протеазу, необхідно ретельне спостереження для виявлення ознак кровотечі після початку лікування. Спостереження може здійснюватись шляхом проведення регулярного фізикального обстеження пацієнтів, ретельного контролю за станом дренажу післяопераційної рани, а також шляхом періодичного визначення гемоглобіну.
Пацієнти з інсультом або транзиторною ішемічною атакою (ТІА) в анамнезі
Прийом ривароксабану в дозі 2,5 мг 2 рази на добу протипоказаний у пацієнтів з ГКС, які мають інсульт або ТІА в анамнезі. Було проведено дослідження лише кількох пацієнтів з ГКС, які мають в анамнезі інсульт або ТІА, тому дані щодо ефективності препарату у таких пацієнтів вкрай обмежені.
Ризик кровотечі
Ривароксабан, як і інші протитромботичні засоби, слід обережно застосовувати при захворюваннях та станах, пов'язаних з підвищеним ризиком кровотеч, таких як:
- вроджені чи набуті порушення згортання;
- неконтрольована тяжка артеріальна гіпертензія;
- активна шлунково-кишкова патологія з виразковоутворенням;
- нещодавно перенесена гостра виразка шлунково-кишкового тракту;
- судинна ретинопатія;
- недавній внутрішньочерепний або внутрішньомозковий крововилив;
- інтраспінальні або інтрацеребральні судинні аномалії;
- нещодавно проведена хірургічна операція на головному, спинному мозку чи офтальмологічна операція;
- бронхоектази або епізод легеневої кровотечі в анамнезі
Слід бути обережними, якщо пацієнт одночасно отримує лікарські препарати, що впливають на гемостаз, такі як НПЗП, інгібітори агрегації тромбоцитів або інші антитромботичні препарати.
Пацієнти після ГКС, які отримують ривароксабан у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою або ривароксабан у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою і клопідогрелом/тиклопідином, як тривале супутнє лікування можуть отримувати нестероїдні протизапальні засоби тільки, якщо позитивні ефекти лікування виправдовують наявний ризик.
У пацієнтів із ризиком розвитку виразкових уражень ШКТ можна використовувати відповідне профілактичне лікування.
При будь-якому незрозумілому зниженні рівня гемоглобіну або артеріального тиску необхідно встановити джерело кровотечі.
Ефективність та безпека ривароксабану були вивчені у комбінації з антиагрегантним засобом ацетилсаліциловою кислотою та клопідогрелом/тиклопідином.
Застосування комбінованої терапії з іншими антиагрегантними засобами (наприклад, прасугрелом або тикагрелором) не було вивчено, тому не рекомендовано до застосування.
Спинальна анестезія
При виконанні епідуральної/спінальної анестезії або спинномозкової пункції у пацієнтів, які отримують інгібітори агрегації тромбоцитів з метою профілактики тромбоемболічних ускладнень, існує ризик розвитку епідуральної або спинномозкової гематоми, яка може призвести до тривалого паралічу.
Ризик цих подій надалі підвищується при застосуванні постійного епідурального катетера або супутньої терапії лікарськими засобами, що впливають на гемостаз. Травматичне виконання епідуральної або спинномозкової пункції або повторна пункція також можуть підвищувати ризик. Пацієнти повинні бути під наглядом для виявлення ознак або симптомів неврологічних порушень (наприклад, оніміння або слабкість ніг, дисфункція кишечника або сечового міхура). При виявленні неврологічних розладів потрібна термінова діагностика та лікування. Лікар повинен зіставити потенційну користь та відносний ризик перед проведенням спинномозкового втручання пацієнтам, які отримують антикоагулянти, або яким планується призначення антикоагулянтів з метою профілактики тромбозів. Епідуральний катетер витягують не раніше ніж через 18 годин після призначення останньої дози ривароксабану. Рівароксабан слід призначати не раніше, ніж через 6 годин після отримання епідурального катетера. У разі травматичної пункції призначення ривароксабану слід відкласти на 24 год.
Хірургічні операції та втручання
Якщо необхідно проведення інвазивної процедури або хірургічного втручання, прийом ривароксабану 2.5 мг слід припинити принаймні за 24 години до втручання, якщо це можливо, і на підставі клінічної оцінки лікаря.
Якщо у пацієнта, якому проводиться планове оперативне втручання, відсутня необхідність антиагрегантного ефекту, застосування інгібіторів агрегації тромбоцитів слід припинити, як зазначено в інструкції із застосування препарату, що надається виробником.
Якщо процедуру не можна відкласти, слід провести порівняльну оцінку підвищеного ризику кровотечі і вирішити питання необхідності термінового втручання.
Прийом ривароксабану слід відновити після інвазивної процедури або хірургічного втручання, як тільки це буде можливо, за умови, що дозволятимуть клінічні показники та досягнуть адекватного гемостазу.
На тлі прийому препарату відзначалося виникнення непритомності та запаморочення, які можуть впливати на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами. Пацієнти, у яких виникають подібні небажані реакції, не повинні керувати транспортними засобами чи іншими механізмами.
Склад
діюча речовина: ривароксабан;
1 таблетка, покрита оболонкою, містить 20 мг ривароксабану;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію
кроскармеллоза, гіпромелоза 5 ср, гіпромелоза 15 ср, лактоза, магнію
стеарат, натрію лаурилсульфат, макрогол 3350, титану діоксид (Е 171), заліза
оксид червоний (Е172).
Пігулки, покриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі коричнево-червоного кольору з трикутником і цифрою 20 з одного боку і хрестоподібним.
Написом BAYER - з іншого.
Medcentre.com.ua Медичний інформаційний ресурс 
