Корекція сколіозу методом ASC

Хочу поділитися своїм досвідом корекції сколіозу методом ASC/VBT

Перші ознаки сколіозу (1й ступінь) лікарі помітили у мене ще в дитинстві, років у 5.
Все,що я робила тоді- ЛФК. Не можу сказати,що робила вправи регулярно. Дітям, зазвичай, це здається нудним.

У 12 років, як це часто буває, сталося страшне прогресування. Моя перша ступінь переросла у кінець 3ї,початок 4ї.

Батьки у паніці почали водити мене до ортопедів. Масажі,басейн,мануальна терапія,ортопедичні устілки (можливо вроджений перекос тазу і остеопенія зіграли не останню роль у прогресуванні сколіозу).
Корсет Шено носити я категорично відмовилась.
Загалом, майже не мала комплексів стосовно спини та нерівної талії, хоча й усвідомлювала це. Реберний горб,звісно,був,але викривлення грудо- поперекове,більше у попереку,тому не професіоналу- не дуже помітно.
Нічого не боліло,питання естетики та симетрії не цікавило. Відвідувала пляжі, спілкувалася з друзями, ніяких проблем у стосунках з хлопцями.
Фізкультура,басейн- все це робила,але років у 18 зрозуміла,що безрезультатно і здалася.

У 27 років вперше почала боліти спина. Дуже напружувалися м'язи зі сторони викривлення.Робота в мене здебільшого сидяча чи стояча (ветеринарний хірург).

Ближче до 29 років з'явилися перші протрузії і екструзії у хребті (носіння важкого рюкзака+ і так нерівний хребет). Напруження реберного горба не завжди проходило навіть після відпочинку. Займатися спортом або знов ходити на масажі не було мотивації через постійне напруження спини і знання,що хребет від цього прямим не стане,буде лише тимчасове полегшення.

Тільки у 29 з'явилися серйозні комплекси стосовно нерівної спини і замислилася над операцією. Багато працювала, накопичувала гроші,витрачала на непотрібні мені речі, косметологічні процедури і тільки у 29 замислилася над головною проблемою свідомого життя - сколіозом! Замислилася тільки тоді,коли дійсно почав турбувати! Розуміла,що далі буде гірше.

Знайшла в інтернеті інформацію про метод ASC/VBT. Багато читала,вивчала інформацію,порівнювала з класичним методом. Зрозуміла- треба робити якнайшвидше! Читала відгуки пацієнтів і була впевнена, що для мене це все пройде легко :) Я людина максимально витривала, ніколи не нию.
Був досвід, перенесла лор-операцію,але це зовсім інше... Лікарі попереджали,що легко не буде.

Після консультації у Фіщенка Я.В була вражена своїм рентгеном. Кут викривлення 62.2 градуси,далі буде прогресувати. Але і до цього сумнівів,що треба оперуватися вже не було.

Не буду писати про організаційні моменти і лікарів. Це вже написано до мене. Всім велика подяка за неймовірну роботу і можливість зробити таку надскладну операцію у Києві!
Операція справді дуже дорога,але ціна виправдана.

А тепер найголовніше. Описую весь свій досвід і відчуття.

-Я людина смілива,але в операційній було так багато людей, що розхвилювалася.
Приклали до мене маску з чудодійним інгаляційним наркозом,далі нічого не пам'ятаю,нічого не снилося. Це означає,що наркоз був глибоким та ефективним :)

- Прокинулася в реанімаційній палаті, там лежить багато людей, всі страждають. Був вечір, я обвішана крапельницями, эпідуральна анестезія( не відчуваю чомусь тільки одну ногу), сечовивідний катетер,дренаж з грудної порожнини.
Перші відчуття- важкість з прооперованої сторони, немов камінь у спині, дуже болючі спазми. Думки : "гірше вже точно не буде". Але відчуваю,що реберний горб фактично зник. Мене знеболили і до ранку я то спала,то прокидалася. Біль зник,рухатись я і не намагалася, хіба що руками постійно тягнулася до води,була страшенна спрага.

- рано вранці настав час перевозити мене до моєї палати (я жила в індивідуальній,для власного комфорту). Перелізти на візок я не могла, ніг не відчувала від епідуралки+ підсвідомий страх ворухнутися зайвий раз,тому мене швиденько переклали, від цього маневру виникло відчуття,що камінь в спині рухається і виникла дуже сильна нудота,виділилося багато слини. Але поки довезли до палати - нудота пройшла,блювоти не було. Ще раз напружилася і мене переклали на ліжко.
Подзвонила мамі, сказала,що мені знадобиться допомога на найближчий тиждень.
- Далі мені допомагали встати лікар і реабілітолог, змогла сісти на ліжко, далі запаморочення, потемніння в очах, вирішили перенести це на 2й день.

- На другий день вже почалися заняття з реабілітологом (вправи лежачи). Встати на ноги я змогла, але знов потемніло в очах і більше мене підняти не намагалися. Я була дуже засмучена,що не змогла встати нормально.
- На 3й чи 4й день я попросила витягнути сечовий катетер і змогла дійти до вбиральні з ходунками (під страхом клізми я таки змогла встати)). Стояти і сидіти було важко,надзвичайно сильно спазмувалися м'язи спини і живота з прооперованої сторони + було мало сил.
- В один з перших днів у лікарні у мене виникли моторошні галюцинації і надалі я попросила не колоти мені наркотичні знеболюючі. Кололи тільки ненаркотичні.
- На 4й чи 5й день,сидячи у візку, мене відкотили на рентген. Фізично все ще було дуже важко стояти,через спазми м'язів тіло косило в сторону. Але рентген дуже порадував.

-Далі всі дні були схожі. Рутинні процедури як і описувалося в інших відгуках. Я намагалася,але все ще не могла довго стояти чи сидіти через спазми м'язів спини і бокових м'язів живота, які не могли звикнути до нового положення хребта. Допомогали трохи розім'ятися лише заняття з реабілітологом.
- Під час перебування у лікарні- в мене зовсім не було апетиту. Сама не знаю чому. Не було нудоти,але й апетит був відсутній. Їла через силу (їжу робила мама, бо їжа з лікарні здавалася ще огиднішою).Можливо це побічна дія ліків.
Також не було бажання сидіти в телефоні,соцмережах,щось дивитися,якось розважати себе. Теж не розумію чому.
Не можу сказати,що страждала від болю, хоч і відмовилася від наркотиків. Терпіти все було можливо,післяопераційний біль був приглушений ненаркотичними аналгетиками. Скоріше я страждала від збитого режиму і малорухливого життя+ від спазмів,які не давали довго рухатись .
- Полегшення відчула на 7й день, після того як на 6й зняли грудний дренаж(він заважав дихати) і на 9й виписалася з лікарні.
- Далі почалася домашня реабілітація.
Ще довго не могла налагодити режим сну,але апетит нормалізувався швидше.
- Спазми м'язів,відчуття каменю в спині і перекос тіла не давали насолоджуватися відпусткою, навіть у себе в саду не могла просидіти кілька хвилин. Було прийняте спільне з лікарями рішення- призначити мені міорелаксанти. З ними я почувалася краще,але від них були побічні дії у вигляді потемніння в очах,запаморочення,сонливості. Приймала їх тижні 3-4.
- Перші 2 тижні після операції були найважчими, часто навіть плакала,боялася,що ніколи вже не стану "нормальною". Можливо це також побічний ефект від великої кількості ліків і загалом організм переніс сильний стрес.
Лягати на бік я не могла ще тижні 4,лише на спині, інакше знову було відчуття,що "камінь рухається"

-Через 3 тижні після операції я вже почала потихеньку працювати. Робила вправи, пила вітаміни, потихеньку відновлювалася.
Дискомфорт був, але м'язи нарешті почали поступово звикати до нового положення хребта.
Довго зберігалася болючість шкіри живота і стегна з прооперованої сторони,пов'язана з перерізанням міжреберних нервів. Був ниючий біль при підйомі правої ноги ( про це попереджали і це пройшло місяці через 4)

Можу сказати,що після перших 3х тижнів (починаючи з дня операції) далі, з кожним тижнем ставало все краще і краще!

Зараз пройшло вже 5 місяців( операція була у квітні 2024).

Я не могла повірити,що зник реберний горб і що в мене з'явилася симетрична талія! Спина стала витривалою, більше немає напруження від довгого сидіння чи стояння,з'явилася мотивація займатися спортом, виросла самооцінка.
З 62 градусів залишилося 20! Комусь може здатися,що це багато, але візуально кривизни тепер взагалі не помітно, тільки легка кривизна на рентгені. Для віку 31 рік - це дуже хороший результат.

На мою думку, основна проблема (спазми м'язів) була через те, що поперековий відділ хребта дуже рухливий,його підтримує велика група м'язів,можливо варто було розім'яти їх масажами перед операцією.

Може здатися,що моя реабілітація пройшла важко. Але,читаючи відгуки про корекцію сколіозу старим методом - виявляється,що це було ще легко :)

Чи пройшла б я цей шлях, якби знала,що мені буде важче, ніж хотілося?
Однозначно ТАК!

P.S: на фото після (з конструкцією і рубцем) - ще видно післяопераційний набряк. Зараз він майже зник.